Г а л и н а     і в а н ч и ш и н а

        Народилась 17 лютого 1967 р. в с.Чабель. Рано навчилась читати. З дитинства любить книги, поезію.

         Після закінчення восьмирічки вступила в Рівненський кооперативний технікум. За розприділенням залишилась працювати в Рівному. Невдовзі вийшла заміж. У 1988 р. народився син Роман.

         У 1992 р. важко захворіла  і була прооперована. Так у 25 років стала інвалідом ІІ групи. З роботи звільнили у звязку зі станом здоровя. Через сімейні і особисті обставини повернулася з сином у село до мами. Працює бібліотекарем у Чабельській ПШБ. Закінчила Дубенське училище культури.

         У вільний час вяже, вишиває, читає, пише вірші.

         Інвалід ІІІ групи загального захворювання.

 

Село моє в обіймах диво-лісу,

Заквітчане садами навесні,

Дитячих мрій й надій моїх колиска,

Найкращі в світі мамині пісні.

                                               Поліський краю мій ліси, ліси, як море,

Лелечий краю наймиліший на землі,

Лиш тут найяскравіші сяють зорі

І найясніше небо в вишині,

            І тільки тут медово пахнуть трави,

Й чорниці найсмачніші тут лиш є.

Живуть казки, з якими виростали,

І довгих літ зозуля накує.

                                               Хай скаже хтось, що кращий край є

Й краща є країна, і кращий світ,

І гори, і моря, -

Та де ще є скажіть, ота стежина,

Якою мама вперше вас вела?

 

                   *    *    *

Чим пахне сум? Осінніми дощами,

Це хризантеми терпкий аромат,

Це запах шелесткого листя під ногами, -

Так пахне сум за тим, ще не вернеш назад.

А радість? Радість пахне літом,

Це пахощі троянди й полуниць,

Це аромат зела  і літепла над світом,

Це запах свіжий і щемкий зірниць

Кохання? Кохання пахне ніжно сон-травою,

Пянким дурманом весняних садів,

І теплим вітерцем між мною і тобою,

І гілкою бузку, що під вікном розцвів

                                                                             *    *    *

                                                           Одинокими, холодними ночами,

Як душа засмучена не спить,

Біль я свій виписую віршами

На папері, що усе стерпить.

Я нікому їх не прочитаю,

Подрузі, хіба що, тай усе,

Осінь, разом з мокрими листками,

Їх кудись у безвість занесе.

Там спочинуть радість, сум і туга,

Там згорять страждання у вогні,

Що колись, з осінніми димами,

Знову пригадається мені.