Григорій   Шарпак – Лауреат Нобелівської премії

                  Люди – це гордість кожної держави. Вони будівничі, творці всіх земних благ. Своєю самовідданою працею, розумом вони створюють машини, будують фабрики й заводи, вирощують хліб, своїм інтелектом вносять певний вклад в розвиток науки, освіти, культури.

               Так сталось, що Україна не має своїх нобелівських лауреатів.

Але є вихідці з України. Це – вчені, письменники, які народились і виховались в Україні, але отримали нобелівські премії  як громадяни інших держав. Україна народжувала геніїв, але не давала їм можливості розвиватись. Вони змушені були їхати в чужі краї шукати кращої долі. В умовах бездержавності не можна було чогось добитись в Україні. Тиск чинила система Російської імперії, окупаційної Польщі. Навіть, будучи вже в складі Радянського Союзу, де було задекларовано рівний розвиток всіх націй, щоб досягти певних вершин, потрібно було їхати до Москви. Через це кращі уми покидали Україну, бо не мали перспективи розвитку. Кращі з кращих знаходили притулок в США, Франції, Росії, Ізраїлі та ін. країнах. Своїм інтелектуальним трудом вони примножували багатства цих країн.

              Україна – батьківщина шести нобелівських лауреатів. За свою інтелектуальну працю вони отримали найвищу нагороду в різних країнах світу.

              Міжнародна Нобелівська премія присуджується щорічно з 1901 року за рахунок процентів на капітал, заповіданий для цієї мети Альфредом Нобелем. Вона присуджується за відкриття в галузі хімії, фізики, математики, медицини тощо. [1]

              Нагорода присуджується не за працю всього життя, а за відкриття в галузі науки, дослідження, видатний твір, миротворчу діяльність.

           Слід перерахувати вихідців з України – лауреатів Нобелівської премії.

           Ілля Мечніков, народивсь на Харківщині, видатний біолог. Нобелівську премію отримав з фізіології та медицини у 1908 р.

           Зельман Вахеман, народивсь в м. Прилуки на Чернігівщині. Американський мікробіолог, Лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини. В 1952 році винайшов стрептомицин – ефективний антибіотик при лікуванні туберкульозу легенів.

            Шауель Йосиф Аргон, народився в м. Бучач на Тернопільщині – ізраїльській письменник. За романи «Нічний гість», «Весільний балдахін» в 1966 році отримав Нобелівську премію.

            Роалд Хофман, народився на Львівщині. Американський хімік. Нобелівську премію отримав у 1981 році за розробки хімічних реакцій.

            Саймон Сміт Кузнецьк, народився у Харкові. Американський економіст. Нобелівську премію у 1971 році отримав за обґрунтоване тлумачення економічного росту.

            Григорій Шарпак (по деяких даних Георгій Харпак) народився 1 серпня 1924 року в древньому княжому місті Дубровиця, що знаходиться в північній частині Рівненської обл.  До 1939 року Дубровиця була в складі Сарненського повіту. В першу  чергу   це була  єврейська родина. Як і всі,  в Сарнах, вони розмовляли на  ідіш , бо  три четверті населення тут були євреї. Народитись тут євреєм нарікало на великі труднощі в житті. Тут жили поляки, українці, білоруси, а також розміщено було восьмитисячний польський гарнізон. Хоча сім’я жила в Сарнах, народжувати свого первістка мама направились в Дубровицю де як надіялись батьки Шарпака клеймо єврейства буде там менше замітним.

             Мама Григорія Хане Шапіто жила і навчалась в Олевську. Висока і струнка юнка з гострим розумом і рішучим характером привернула увагу Мотеле Харпака. Їй було 18, коли вони одружились. Вона дуже любили читати російських класиків Толстого, Пушкіна, а також  музику. Мабуть любов до книги та гостроту розуму вона передала своєму сину Григорію.

            Батько Григорія мав більш спокійний характер, був сіоністом напротивагу своїй дружині.

           Родина батька жила в Сарнах з часів його заснування. Вони тримали мануфактурну лавку на одній з головній  вулиці Сарн – Веселій (тепер вул.Зої Космодем’янської ) . Як згадує сам Григорій цю вулицю назвали Веселою тому, що там його дядя Харпак смішив жителів безпервними веселими історіями. Мабуть від нього успадкував Григорій  цю рису весельчака, бо , як пише в передмові до автобіографічної книги про Григорія Шарпака Домінік Содинос, що це була людина досить скромна, сором’язлива , скрита до крайності, бо не любив про себе нічого розповідати. Він завжди кидає жартами, або розповідає одну із своїх безконечних історій, які виходили з його уст одна за одною.

             В Сарнах батько служив бухгалтером в лісовому господарстві. Це був досить красивий середнього зросту чоловік з великими голубими очима, які успадкували його сини Григорій та Андре.

             З дитинства дітей вчили грамоти і релігії. І це було головним в сім’ї, бо читання Тори на івриті для чоловіків і на ідіш для жінок було обов’язковим для єврейської сім’ї, якого б статку вона не була. Так виховували і малого Григорія, тим більше, що мама прищеплювала йому любов до книги , музики  і він мав до цього тягу.

             Тяжке становище, в якому жили мешканці міста, терплячи національний та соціальний гніт, часті погроми в єврейських сімей викликали страх за виживання, за майбутнє своїх дітей. Тому сім’я Шарпаків з 1926 по 1928 рік виїздить до Палестини, шукаючи кращої долі. Малому Гриші було  два роки.

              Саме на нього мама покладала велику надію, бо вже дуже любила свого первістка. Приїхавши на нове місце, в нове оточення, зовсім відмінний клімат від попереднього, сім’я опинилась в досить тяжких умовах. Батько влаштувався на будівництві дороги подрібнювати каміння. Згодом захворів малий Гриша. Очевидно клімат був несприятливий для нього почалось запалення очей, яке в нестерпній спеці та відсутністю гігієни, не можна було вилікувати. Нависла загроза сліпоти. Тому сім’я повертається до Сарн Бігаючи з  арабськими дітьми по вулиці, малий Гриша з двох до чотирьох років швидко вивчив арабську мову. Тому, вже до п’яти років крім ідіш, івриту, російської, арабської мови, Григорій змушений був вивчати ще й польську, бо батько віддав його до польської гімназії. Це було досить важко, бо там йшло виховання в дусі католицизму. Потрібно було вивчити Закон Божий, та й звичаї значно відрізнялись від тих, в яких виховувалась його родина. Він добре запам’ятав, що кожен учень гімназії прийшовши до школи повинен перехреститись, колінопоклонитись перед статуєю Діви Марії . що стояла перед входом в школу. Польський католицизм був ще більш нетерпиміший, ніж тепер. Тому Григорій назавжди зберіг в своїй душі глибоку відразу до всіх крайностей релігії.

           З радістю і теплотою Шарпак згадує свою першу вчительку Сарненської гімназії, яка з особливою любов’ю відносилась до нього. Вона зразу розпізнала здібності свого учня, тому рекомендувала батькам звернути на нього увагу і вивезти його для продовження навчання в «справжніх» школах.

            Родина батька Шарпака була досить велика. Частина їх мешкала в Дубровиці, тому малий Григорій часто там бував.

          Як згадує місцевий підприємець Федір Мосєйчук, що разом з Гешкою та іншими єврейськими дітьми, часто бігали на річку Горинь. Там вони купались бавились. Одного разу бігаючи по воді малий Шарпак наступив на сколоте стебло очерету і поранив ногу. В рану попала земля, мул. Почалось запалення. Батько зразу ж повіз його до єдиного в цій окрузі лікаря. Але той сам не зміг справитись з хворобою і порекомендував везти хлопчика до Варшави. Більше його Федір не бачив.

         Мрія батьків виїхати в інші краї, шукаючи кращого життя, не покидала їх. Тому під приводом відвідати Колоніальну виставку 1931 року, сім’я у 1932 році переїздить до Франції. Їхали у невідомість,  назустріч долі в пошуках нового життя і майбутнього для своїх синів Григорія і Андре. У Парижі їх чекав брат батька з родиною, який і на перших порах їм багато допоміг. Двоюрідна сестричка Жаніна швидко допомогла Григорію опанувати французьку. Це була вже п’ята мова, якою він володів.

          З дев’ятирічного віку Григорій просиджував довгі часи в муніципальній бібліотеці, перечитуючи багато літератури. Своїми швидкими успіхами він зобов’язаний творам Жюль Верна, Олександра Дюма, Фенімора Купера.

          Там батько продовжив свою підприємницьку діяльність і став комерсантом середньої руки. Хоча родина була заможною за французькими мірками це були досить бідні люди. Мабуть саме тут Григорій став Георгієм Харпаком. Для французів слово «харпак» означало «обідранець», «голодранець», «халамидник».

          Тут, у Парижі, Жорж (так стали називати Григорія) продовжив   навчання  у школі .У 1938 році він вступає до ліцею Святої  Луїзи. Але незабаром розпочалась ІІ-а світова війна. Йому все ж таки вдалось  провчитись в ліцеях Святої  Луїзи та Монпансьє  .У 1943 році   19-річний юнак   вступає до Руху  Опору. У 1944р.його заарештували і доправили  до фашистського табору Дахау . Життя висіло на волосинці . Адже до євреїв  у німців було особливе  відношення. Але доля була до нього милостива і він вижив.  

           Після війни Георгій продовжує навчання і вступає до гірничої школи, яку закінчує у 1945році. Потім - навчання  в коледжі  Де Франс . Він багато читає, захоплюється працями видатних фізиків, відвідує лекції  всесвітньо відомого фізика Ф. Жоліо – Кюрі  й починає працювати в його лабораторії. Експериментальна фізика дуже захоплює молодого вченого . З 1959 року він працює в Європейському центрі  ядерних досліджень.

            За своє довге життя  Георгій Харпак зробив  чималий внесок  у розвиток світової фізики. За розробку  детектора  елементарних часток  у 1992 році  йому було присуджено Нобелівську премію . Ідею свого відкриття він висловлював ще в 1968 а пізніше в1975роках .Харпак запропонував новий тип  детекторів  - дрейфові камери.

            Досить високо було оцінено  наукову роботу з теорії  фізики  колишнього нашого земляка, винахідника багатожильних, іскрових, пропорційних та інших камер, які  в науковому  світі  стали  називати «камерами Харпака».

             Актуальність робіт Шарпака  визначається тим, що  традиційними стали  Віденські  міжнародні конференції по дротинкових камерах . Григорій Шарпак – член Французької Академії наук з 1985 року, професор кафедри  Жоліо-Кюрі  у Вищій школі  фізики і хімії в Парижі, почесний доктор Женевського університету .В 1989 році  був відзначений  премією Європейського фізичного товариства. У Франції  його називають  Жорж Харпак, в Англії – Джорж Чарпак. 

Джерела:

1.        Український радянський енциклопедичний словник Т.2, К., Головна редакція УРЕ, 1987.-с.528.

2.        Шарпак Ж., Содинос Д.Жизнь как связующая нить.-2001  [ http://old.rcd.ru/details.ru/68 ]