С О Ф І Й К А    Б У Х А Л О

 

Малюнок "Весна".

 

 

 

 

        Бухало Софійка Олексіївна народилася 2 жовтня 1989 року в с.Дермань, Здолбунівського району Рівненської області в родині священика Олексія Миколайовича та Марії Євгенівни. Софійка була третьою дитиною в родині і народилася без обох рук від плечей.

        Коли Софійці було 6 років, померла її мама. У зв’язку із зміною сім’я дуже часто переїзджала і в перший клас дівчинка пішла в школу в с.Ямполь Костопільського р-ну, а в 4-й клас с.Тинне, Сарненського р-ну.

       Дівчинка себе повністю обслуговує: одягається, розчісується, пише та малює правою ногою, їсть – лівою ногою.  Не любить залишатися сама, тому щодня ходить до школи. Письмові завдання виконує в дома і досить добре вчиться.

       Софійка дуже любить людей, природу. Співає в церковному хорі. Мріє бачити всіх людей здоровими, добрими, з оптимізмом дивиться на світ.  

        

 

        В грудні 2003 року Софійка перемогла на Всеукраїнському конкурсі творчості інвалідів "Струни душі" організованого редакцією журналу "Соціальний захист"  за що  була нагороджена призом і почесною грамотою в номінації "Літературна творчисть". 

        У березні вона виборола "Гран-прі" на другому обласному фестивалі власної дитячої поезії "Провесінь - 2004", який проходив в м.Березно. А в обласному конкурсі малюнків під гаслом "Як вам подобається моя творчість?", присвяченому Всеукраїнському місячнику Червоного Хреста і Всесвітньому дню Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, здобула друге місце, отримала грамоту і приз. 

         До 16-ліття Софійка отримала в подарунок комп'ютер від підприємція з Одеси Андрія Левченка. (Сарненські новини, 2005 р., 6 жовтня, с.3 )

           У Р О К

Шматочок хліба на стежину впав -

Недбало кинув хтось і не підняв.

Моїй бабусі серце біль пропік,

Згадала не один безхлібний рік –

Тоненькі руки, як очеретини,

Голодні очі мертвої дитини.

Лягла суха долоня на плече

І досі крізь одежину пече.

Нагнись, дитино, і подай мені

Отой хлібець із мокрої землі.

Це ж стільки тих зерняток в нім?

Це ж стільки праці і людського поту?

Хіба так можна нехтувать роботу?

Вона сховала піднятий шматок:

На все життя то був мені урок.

 

            В Е С Н А

Непомітно з’явилась весна –

Ніч вкоротила, дня прибавила вона.

Берізки соком наливає,

Землю зеленим килимом вкриває.

Вже з теплих країв прилетіли

Сонце люби – дзвінкі журавлі.

Не страшні їм тепер заметілі

На нашій землі.