|
|
ШВЕД ВІРА
|
ШВЕД ВІРА |
|
Спогад (автобіографія)
Життя моє, як
човен в
океані Завжди
розхитує
вітер його Життя моє,
дай наснаги
мені Вижити, вірити
і далі іти. Не
пам’ятаю я
матір свою Рано
пішла із
життя Четверо
діток
лишила Із
гіркотою у
серці пішла
в небуття. В
дитинстві
своєму Я
часто на
цвинтар
ходила Мамі
кусочок
черствого
хліба
носила І
просила: “Мам
о, вернись,
встань попоїж”. Не
вернулась, пішла
в небуття
назавжди Четверо
діток
лишила А
батьку
сказала: “Мене
більш не жди”. Осінь
сорок
третього
холодна І
смутная осінь
була Перекинувши
плащ через
плечі Батько тихо промовив: “Діти, війна”. Окропивсь
гарячою
сльозою Поцілував
нас і на
прощання
сказав: “Діти
дружні і
здорові і
укупі Будьте
завжди, а я
обов’язково Вернуся
з тої
страшної війни”. І
пішов він на
фронт Оберігая
свій дім І
діток усіх
на землі. Батько
учителем
був Який
же із нього
солдат І
зачислили
батька в
медсанбат. Він
загоював
рани
солдатам На
ноги ставив
солдат. Холодна
осінь сорок
третього Зима
люта і
злая була Ні
тепла, ні хліба
ані солі В
хаті тоді не
було Биті
валянки без
підошв Між
собою ділили Ми
ждали
батька з війни Завжди
дружні і в
купі були. Босими
ногами йшли По
колючій
стерні Хліб
нам казкою
здавався І ми всі вкупі ішли збирати колоски.
|
Себе
умивали і
воду пили
льодяну І
всім серцем
дитячим Ненавиділи
війну. Край
села стою
одиноко І
жду коли зійде
зоря Зоря
зійшла
холодна і
далека Зоря
дитинства
мого і Різдва. Хліба
тоді не було На
святковім
столі Ми
ждали
батька з війни Ми
ждали
здорові і
вкупі були. Сусідка
сліпая, баба
Моргуна Кожен
день нас, як
курчат
рахувала І
кожний день
до схід
сонця За
здравіє
наше
молитву
читала. Молитву
читала за
тих Хто
не вернувся
з війни А
ми всі
здорові,
дружні І
в купі були Промінь
сонця візьму
я в долоні Роздам
його людям
усім на землі Щоб
наші діти
ніколи Ніколи
не знали війни. Щоб
наші ниви
колосились На
них щоб
маки
червоні цвіли Щоб
завжди ми
дружні і
здорові І
в купі були. зима 2002 р.
|
|
Л І Т О Літо краснеє минуло На зміну осінь прийшла Чорнобильці і цвіт хризантеми З собою вона принесла.
Прохолодне стає надвечір'я Багрянеє листя летить Не чути пісень жкравлиних Тільки смуток на серці лежить.
З журбою долю свою пов'язала Мене щастя обходить завжди Прошу і блігію, лише надію Накрилах своїх принусіть журавлі.
Прохолодне стає надвечір'я Запорошене снігом чоло Все минуло і промайнуло Не повіриш, що колись і літо було. |
Ж У Р А В Е Л Ь Білий журавель Піднявся в синю блакить Дума моя Разом з тобою летить.
Думи мої неспокійні Летять у далекі края А я залишилась в цім світі Залишилась зовсім одна
То ж усміхніться до мене Поля і луга і діброви І місяцю ясний І холодні вечірнії зорі.
|
О С І Н Ь Дощі рясні і непогоду Осінь з собою взяла Журбу і смуток на серці Знову мені віддала.
Дощі рясні і непогоди Чорнобривці квітуть в саду Із сонцем вони розмовляють Прощальную пісню ведуть.
Дощі рясні і непогода Пожовклеє листя летить Калина з янтарним намистом В журбі схилилася вниз
Калина моя калинонька Чому зажурилася ти? - Я красу свою загубила В холодні осіннії дні. |
