Валерій Корінь

         Валерій Корінь , 1963 року народження народився в с.Карасин, Сарненського району, Рівненської області. Закінчив Радивилівське професійно-технічне училище. Працював у райспоживспілці, згодом закінчив кооперативний технікум, одружився.

      Валерій отримав травму, після якої перестав бачити на одне око. А іншим оком, ще з самого народження, він бачив лише розпливчасті предмети.

       Валерій Корінь - інвалід першої групи по зору. Та незважаючи на хворобу, ні на матеріальні труднощі, він виховує трьох дітей.

      У вільну хвилину пише вірші.

 

Ніжна, тендітна плакуча іва,

Гілля похилила своє до води.

Немов зачарована діва -

Просить коханого свого ,- прийди!

 

А у відповідь тиша –не чує коханий.

Росинки, як сльози падають з віт.

Лиш вітер пустунчик, такий неслухняний.

Волосся – гіллячко в віночок заплів.

 

Місяць ясний вночі заспокоїть.

Ранок нагонить ще більшу журбу

Стоїть зачарована з місця не сходить.

Все вірить сердешна в долю свою.

 

            *  *  *

 

Проблем багато зустрічаєм

Ми на життєвому шляху

Роками відповідь шукаєм

На істину під час просту.

 

Здається все іде нормально.

І справи в нас пішли на лад

Насправді – це лише омана,

Адже в душі все невпопад

 

Якщо насправді покохаєш –

Нещастя в ногу з нами йде.

А як до бід уже звикаєш.

Та раптом радість нас знайде.

 

І так весь час і так щоразу.

Чого не ждеш - то те в нас є

Поборе щастя лиш одразу.

Та доля іншу подає.

Рыдал, кричал и звал судьбу

К себе на помощь я не раз

И в этом жизненном аду

Я проклинал ее не раз.

 

Не раз я падал и вставал.

 Не раз несчастьем был обижен

Но все же голову поднял

Шагал вперед - все к счастью ближе.

 

А жизнь вертела, как змея

Моим доверьем, простодушным

И вновь дарила для меня

Минуты полные беззвучья

 

Но славна вечностью своею

Любовь царила подомной

Играла нежностью своею

И все звала, звала за собой.

 

        *  *  *  

Уяву свою відпустив я на волю

Наївності серце відкрив

Душа зазнавала печалі і болю

І сам я не знав, що творив.

 

 Та доля моя показала

Реалії мого життя

За хмарами мрій

Вона мене застала

Вернула в жорстоке буття.

 

Багато я сили даремно потратив –

Щастя цілунки шукав

У долі своєї таємні секрети

Недругам я відкривав

 

Та розуму стало і волі хватає

І злість я приборкав свою

Щоб тому хто кривдить, мене зневажає

Знову сказати – “Люблю!”

 

  *  *  *

З журбою щастя подружилось

Заводить лиш пісень сумних

Про радість начисто забуло

Немає гадки і про сміх

 

Бурчить, як теща непривітна

Їй догоджати – то дарма.

Таке ж бо вперте є створіння

Від  нього ліків теж нема.

 

Не розв’яжу я цю ділему,

Вона для мене біль несе.

І хто ж придумав теорему.

Що щастя лиш любов несе

 

Кого ми любим – той втікає

Як люблять нас – то ми біжим

І доля щастя нам бажає

Не знає хто є з ким.