Валерій Корінь
|
Валерій Корінь , 1963 року народження народився в с.Карасин, Сарненського району, Рівненської області. Закінчив Радивилівське професійно-технічне училище. Працював у райспоживспілці, згодом закінчив кооперативний технікум, одружився.
У вільну хвилину
пише вірші. |
Ніжна,
тендітна плакуча
іва, Гілля
похилила своє до води. Немов
зачарована діва - Просить
коханого свого ,- прийди! А
у відповідь тиша –не чує коханий. Росинки,
як сльози падають з віт. Лиш
вітер пустунчик, такий неслухняний. Волосся
– гіллячко в
віночок
заплів. Місяць
ясний вночі
заспокоїть. Ранок
нагонить ще більшу журбу Стоїть
зачарована з місця не сходить. Все
вірить сердешна в долю свою.
* * * Проблем
багато зустрічаєм Ми
на життєвому шляху Роками
відповідь
шукаєм На
істину під час просту.
Здається
все іде нормально. І
справи в нас пішли на лад Насправді
– це лише омана, Адже
в душі все невпопад Якщо
насправді
покохаєш – Нещастя
в ногу з нами йде. А
як до бід уже звикаєш. Та
раптом радість нас знайде. І
так весь час і так щоразу. Чого
не ждеш - то те в нас є Поборе
щастя лиш одразу. Та доля іншу подає. |
Рыдал, кричал и звал судьбу К себе на помощь я не раз И в этом жизненном аду Я проклинал ее не раз. Не раз я падал и вставал. Не раз несчастьем был обижен Но все же голову поднял Шагал вперед - все к счастью ближе. А жизнь вертела, как змея Моим доверьем, простодушным И вновь дарила для меня Минуты полные беззвучья Но славна вечностью своею Любовь царила подомной Играла нежностью своею И все звала, звала за собой.
* * * Уяву свою
відпустив я на волю Наївності
серце відкрив Душа
зазнавала печалі і болю І
сам я не знав, що творив. Та
доля моя показала Реалії
мого життя За
хмарами мрій Вона
мене застала Вернула
в жорстоке буття. Багато
я сили даремно потратив – Щастя
цілунки шукав У
долі своєї таємні секрети Недругам
я відкривав Та
розуму стало і волі хватає І
злість я приборкав свою Щоб
тому хто кривдить, мене
зневажає Знову сказати – “Люблю!”
|
* * *
З
журбою щастя подружилось
Заводить
лиш пісень сумних
Про
радість начисто забуло
Немає
гадки і про сміх
Бурчить,
як теща непривітна
Їй
догоджати – то дарма.
Таке
ж бо вперте є створіння
Від
нього ліків теж нема.
Не
розв’яжу я цю ділему,
Вона
для мене біль несе.
І
хто ж придумав теорему.
Що
щастя лиш любов несе
Кого
ми любим – той втікає
Як
люблять нас – то ми біжим
І
доля щастя нам бажає
Не знає хто є з ким.