У кожного є  своя “вербова колиска” – та земля, на якій народився, яка владно увійшла в долю. Такою землею для вчителя Кричильської загальноосвітньої школи Леоніда Зіновійовича Куліша є рідне Полісся, його старовинне село Кричильськ, що простяглося уздовж лівого берега тихоплинної Горині. Тут, в далекі військові роки 1942^го, він народився, тут пішов у сільську, школу, тут почалися перші трудові будні піонервожатим у десятирічці, звідси він поїхав на навчання в Луцький педінститут. Сюди і повернувся вчителем історії у 1968^му. Здається, учора це лишень було, а вже промайнули десятиліття, спливли, як човни по Горині. Щось, мабуть, у нашій крові є таке, що змушує вертали в отчий край, що не вабить оте міське життя, а кличе рідна домівка, де могили батьків та дідів, де коріння роду нашого.

             Батько Леоніда Куліша був чоловік неабиякого хисту, чулого і доброго серця. Саме під впливом батька Леонід починає писати. Перші поезії Леонід присвятив рідному селу, Поліссю, юнацькому коханню, Вітчизні. Звичайно, не всі були досконалі. Але скільки то було радості, коли деякі з них з’явилися на сторінках райони. Згодом у його віршах все більше і більше відчувається подих народної поезії рідного поліського краю. Як і батько, він звертається до сатири і гумору. Його смішинки, байки все частіше з’являються на сторінках районної та обласної періодики. Приходить визнання: поетові смішинки друкують журнали “Перець” та “Крокодил”. Окремі твори Л. Куліша вміщуються в колективних збірниках “Пісня та праця”, “Веселий ярмарок”.

             З роками тематика поезій молодого поета ширшає. Все частіше і частіше Леонід Зіновійович пише для дітей. Поезія його дитячої тематики постійно передає літературна редакція української радіомовної компанії, вони з’являються на сторінках дитячих журналів.

           Окремими виданнями вийшли книги для дітей “Горобці про літо мріють” (1990), “Як горобчик рахував” (1990), “Дівонька – круглая голівонька” (1991), “Чого мовчала мишка” (1991), “Тридцять три сороки” (1992), “Гумористичне намисто” (1992), “Кіт чекає на обід” (1993).

           Книги поета були помічені. Він стає членом Спілки письменників України і, до речі, першим письменником на Сарненщині.

           У  1995 році Рівненську видавництво “Азалія” видає нову книжку Л. Куліша “Цирк на дроті”. Що ж представляє вона з собою? Просто сказати, що це – чудова книга, це мало. Смішний веселий гумор розтоплює кригу відчуження, знімає стрес, піднімає настрій, збагачує духовно і морально.

           У 1997 році у збірнику пісень “Козачата” Миколи Ведмедеві надруковано дитячу пісеньку на сл. Л. Куліша “Кицька – кицьку вчила”. Та і до цього  пісні і співомовки на слова Л. Куліша частенько виконувались на концертах.

           У 1998 році Луцьке видавництво “Надстир’я” видається книгу поета “На веселій ноті”. У нову книжку поета-гумориста ввійшли твори, написані на злободенні сьогоднішні теми. Його гуморески, співомовки, літературні пародії – і дотепні, викликають щиру посмішку.

           Журнал “Погорина” також друкує на своїх сторінках л-ну творчість нашого земляка.

           До всього цього – він прекрасний краєзнавець, добре знав історію рідного краю. Для нього не байдужа доля рідної землі, красуні Горині, навколишніх лугів і лісів.

           Легенди Леоніда Куліша не можна забути. Це історія нашого краю.  Це – “Синій вир”, “Мшані кладки”, “Погоня”,  “Турово”,  “Русявка”,  “Дівочий брід”.

         Вірші поета перекладені російською, білоруською, казахською, молдавською, словацькою, молдавською мовами. Він є першим письменником на Сарненщині.

        Леонід Куліш завчасно пішов з життя. Але пам'ять про нього буде жити в великій спадщині яку він залишив після себе.