Історія  с. Поляна

Село Поляна – невелике мальовниче село оповите старовинними легендами. Оточене лісами, полями недаремно назву Поляна має.  Розташоване в Сарненському районі Рівненської області, належить до Кричильської сільської ради.

Перші поселення датуються серединою XIX століття. Перші будинки з’являлися в болотах Бадіного та Бенеха. За словами старожилів село ділилося на три частини: Крушинка, Ріхта та Поляна.

Яскравими фарбами в своїх творах змальовує життя селян письменник О. Купрін, який побував у 90-х роках XIX століття в цих краях. Навкруги села ліс зі своїми урочищами та болотами, вони оповиті легендами про які нам розповідає Леонід Куліш Зіньків. Це такі як: Дівочий брід, Корабельське, Мішані кладки, Гало. В них розповідається про життя та героїзм селян.

 Якщо звернутися до архівних документів сільської ради, то ми дізнаємося що перші згадки про село Поляну датується 1950 року, а з попередніми записами архів згорів. Також достовірно відомо,що 22 січня 1943 року на хуторі Поляна відбувся крайовий збір ОУН(б), приурочений святкуванню Дня Злуки,в якому брали участь полковник УПА «Еней» і провідник УПА-Північ «Дубовий» (Іван Литвинчук). 23 січня 1943 року, на цьому ж хуторі, військовий референт Сарненського окружного проводу ОУН (б)Григорій Перегірняк («Коробка») об’єднує декілька відділів у першу сотню і вишколює її для атаки на німецьку залогу в місто Володимирець, яка успішно була проведена на початку лютого 1943 року. Хутір зростав, і вже в 1987 році його було перейменовано в село.

Рішенням Рівненського облвиконкому від 22.12.1987 року №307 взято на облік раніше віднесене до неперспективних населених пунктів с.Поляна Кричильської сільської ради.

Початкова школа в селі працювала з 1953 року в приватному будинку Добридника Сергія, а з 1964 року в будинку Добридника Л. В 1967 року школа переміщається в нову будівлю, це була новозбудована школа. 1960-1991 роки завідуючим школою була Добридник Надія Володимирівна. 19 листопада 2007 року в селі було відкрито нову дев’ятирічну школу.

Відомі учасники національно-визвольних подій 1941-1945 років:

Банацький Іван Іларіонович

Левчун Йосип Олексійович

Левчун Гнат

Левчук Олексій

Шимко Архип Йосипович.

В селі також є уродженці бойових дій в Афганістані: Шимко Володимир Микитович та Добридник Анатолій Юхимович.

За сумлінну працю в колгоспі Конько Марина Павлівна отримала Орден трудової слави ІІІ ступеня.

Гордістю села є:

Питель В. Д. - директор будівельної фірми «Київмісбуд»,

Питель А. Д. – директор аграрної фірми в м. Умані,

Добриднік М. М.- голова Сарненської районної ради 2008-2012 рр.,

Пилат А. П. – директор приватної служби охорони в м. Вінниця,

Конько П. К. – керівник штабу батальйону військової частини 3002 м.Рівне.

Кількість населення – 518 чол.

Кількість дворів – 99.

На території населеного пункту розміщені:

- Полянська ЗОШ І – ІІ ступенів;

- фельдшерсько-акушерський пункт;

- 2 магазини змішаної торгівлі.

Історія  с. Угли

Село Угли належить до Кричильської сільської ради.

Село Угли розташоване у глибинці лісу. Неподалік, ніби на великій лісовій поляні розтяглось невелике село Убереж.

На другій великій лісовій поляні ніби за лісом розташоване село Угли. В ньому знаходиться 55 дворів, в яких проживає 252 чоловіки.

Часи заснування села невідомі. Слово «угол» може означати місце повороту, кут, ріг, ріжок, куток, і нарешті, глухий закуток. Є село Угли на Волині біля річки Стохід. Розташоване воно в коліні (углу), що утворила річка. Ну, а наші Угли, ймовірно, знаходились у коліні (углу), за яким починається болото.

Із переказів старих людей відомо, що за панської Польщі тут проживав пан Солтан, пани Грушевський і Бльох.

Бльохом була прокладена вузькоколійка, яка з’єднувала Сарни і Малинськ. Звідки і зараз та дорога має назву Бльохова.

Найманою робочою силою були поляки, які були перевезені сюди. Вони і рахуються першими жителями села Угли. Заселяли вони цю площу не суцільною вулицею, а там де можна було вирубати ліс і побудувати будинок, звідти і пішла назва Угли.

Під час Великої Вітчизняної війни люди, що залишилися живі мігрували на свою Батьківщину.

Першими жителями українцями на уграх була сім’я Куліша, Шимка, Карпця і Тотовицького. Під час голодомору з Білорусії мігрували сім’ї, які заселяли село Убереж.

У 1959 році почалась меліорація корабельського болота. Які високі врожаї збирали з осушених боліт!

Ще в нас є гора Корабельна, зараз вона називається Корабельська, звідти і пішла назва болота Корабельське. Корабельна гора славиться тим, що за царювання Петра І саме  з цієї гори брали ліс на будування кораблів.

А зараз великі площі осушених родючих полів заростають лісом і чагарниками. Земля пустує, село бідніє. 

Народні умільці:

вишивальниця – Тотовицька Наталія Микитівна;

птахівник-аматор – Тотовицький Сергій Сергійович

Тут народилися:

відомий цілитель – Шабак Данило Олександрович, проживає на даний час в м. Сарни;

лісничий Кричильського лісництва – Клевака Віктор Платонович, проживає на даний час в с. Поляна Сарненського району;

Шкляр (Бородавко) Ольга Олексіївна – викладач Сарненського ПТУ №22, проживає на даний час в м. Сарни;

Кількість населення – 252 чол.

Кількість дворів – 55.

На території населеного пункту розміщені:

- Углянська ЗОШ І ступеня;

- фельдшерсько-акушерський пункт;

- клуб;

- магазин змішаної торгівлі.

с. Убереж

Саме село Убереж простяглось уздовж узлісся. Його назву характеризують з білоруським словом «бераг», що означає частину суші біля води; поліське «берег» - більш сухий твердий грунт навколо болота, а місцеве, народне, означає «село на краю болота». Відоме воно з 1772 року. Колись поблизу села Немовичі був хутір під такою назвою.

 Доведені до відчаю поліщуки, яких нещадно експлуатувала польська шляхта непосильними податками, п’ятиденною панщиною, утікали світ за очі від своїх визискувачів, забиралися в найнедоступніші місця: у лісові хащі, болота – і там оселялися. «У нас місцина така, - говорили поліщуки, - кругом вода, а посередині біда».

Так і з’явилися ці два населених пункти. Як і кожна ойконіма (назва населеного пункту), села Угли і Убереж, очевидно, належать до назв-орієнтирів (перше на місці повороту в глухому закутку, друге – село на краю болота). Якщо врахувати, що нинішнє торфовище розташоване поруч з самим селом Убереж, то немає сумніву – колись тут розлягалося величезне болото. Старожили пригадують, як колись говорили односельці: «Убереж – це над болотна осада (поселення), де райкали жаби».

У 2007 році із обласного бюджету була заасфальтована дорога до с. Убереж.

Рівна, як скло дорога з твердим покриттям, дорожньою розміткою та знаками веде до села Убереж. Хати розкидані обабіч шляху. При в’їзді  до населеного пункту на залізобетонній опорі, у гнізді красується величавий лелека, що ніби запрошує відвідати цю мальовничу місцину. А вона дійсно варта уваги – багато простору, повітря, сонця, вільної землі. А ще додайте ліси, багаті на гриби та ягоди. То ж зрозумійте тих, хто проміняв райцентр на Убереж.

Кількість населення – 63 чол.;

Кількість дворів – 21.

На території населеного пункту розміщені:

торгівельний кіоск.