Близько року. Дехто з дітей виявляє цікавість до цього ближче до двох, і майже всім потрібна допомога приймати років до трьох. Особливо складну роботу – скажімо, зав’язування шнурків – доведеться відкласти ще на рік.

 Ваша  участь: 

·        першу нехай “допомагає” вам вдягати себе: піднімає або простягає ручки, показує, що вдягти спочатку, а що потім;

·        пограйте у хованки. Одяг  затулив обличчя: “Де ж наше  малятко? Ондечки воно!” Голівка  вигулькує з горловини. Така нехитра  гра внесе  веселощі у неприємну процедуру натягування  через голову  светриків та футболок;

·        вигадуйте ігри й самі: ось  гадюка  заповзає у нірку; ось поїзд  іде через тунель. У процесі  гри  дитина  зможе помітно для себе  перехопити  ініціативу, відчувши  бажання  вдягатися  самій;

·        купуйте зручний для вдягання одяг. Уникайте светрів із затісною горловиною, вибирайте штанці і спіднички на гумці, а не  на ґудзиках;

·        дівчаткам  добре допомагають ігри  з одяганням ляльок. Просунути ляльчину руку в рукав  набагато простіше, ніж власну. Хлопчик  також може вдягнути улюбленого ведмежатка у свої маленькі сорочечки й повзунці;

·        розібратися, куди просувати голову, руки й ноги , -  завдання непросте. Воно потребує часу. Більшість  дітей легше опановує саму  техніку  вдягання, аніж географію отворів. Тож спершу розкладайте і давайте дитині  речі, заздалегідь підготовлені. В колготках згорніть верхню частину, щоб було видно “ніжки”. Светрики й футболки кладіть  до дитини передом  донизу, трохи відгорнувши спинку;

·        залишайте  вдосталь  часу: неможливо вчитися  серйозної справи поспіхом. Тож немає сенсу братися за  самостійне вдягання вранці, коли  всі  поспішають (але якщо ви вранці нікуди не поспішаєте, це – найзручніший час). Дитина має успішно завершити свою справу, щоб відчути задоволення й гордість. А вам необхідний спокій, щоб дати їй цю можливість і допомогти.