т а м а р а    к и р д і й

     тамара Григорівна Кирдій народилася 1969 року в селі Труди. З дитинства мріяла бути лікарем. Але через тяжку хворобу мрія дівчинки не збулася. Лікарі винесли вирок - інвалідність І групи та інвалідське крісло.

      Але надія і віра не полишає її. Свою душу і думку вона почала виливати в поезію. Рівними рядками лягло на папері все те, що хвилювало Тамару. Вона відчувала, що потрібна людям.

     Тамара Кирдій друкується в районних, обласних періодичних виданнях.

ТЯГАР     ЖИТТЯ

 

Щоранку сонце сходить, день минає.

Від тягара життя - на чолі піт.

Лиш серце в грудях б'ється, душу крає,
Як вічний гніт, це слово - інвалід.

У них немає килимів й хоромів,

А замість кришталю - душа.

Загляньте в душу, скільки в ній любові,

Допоможіть - вона за всіх стражда.

І подивіться в розумні очі:

У них багато ласки і тепля.

Чому ніхто лиш розуміть не хоче,

Що сили в тілі вже для мук нема.

Тож не беріть на душу гріх, отямтесь:

Лиш добром триматись можу світ,

Зверніть увагу, поможіть людині:

Вона ж, як ви, - лиш тільки інвалід.

 

 

 

НЕ ВМИРАЄ ЩЕДРІСТЬ

 

Добро не чиниться наказом,

А лиш за покликом душі.

З ним легко всім стає відразу,

З ним інваліду легше жить.

Тож поспішаєте усі, люди,

Добро для страдників творить.

І Богом вам стократ воздасться,

Коил ви хворим віддасте.

Той чесний хліб, що від нещастя

Ваш труд сьогодні береже.

Тоді добро усіх пригорне,

Оточить щастям залюбки

І вмре навік страждання чорне,

І біль відступить навіки.

І давні мрія, як свобода,

З добром полине до добра,

Щоб поклонитися народу,

В якого щедрість не вмира.