Він бачив її у чудових снах,

Вона ж його чекала на балконі,

Він відчував її солодкий аромат,

А їй боліли його муки сонні.

Чудовий вечір, пісня цвіркуна

І солов'їна, романтична ода,

Великий повний місяць в небесах,

Безхмарна, ніжна у теплі погода.

Ромео і Джульєтта там зійшлись

І не було кордонів їх коханню.

І в їхніх головах в той час було

Солодке, наче мед, одне бажання.

Та дві ворожі і лихі сім'ї

Монтеккі й Капулетті – дві родини,

Що вже давно жили у ворожбі

Не пощадили щастя для дитини.

Та все ж любов сильніше ворожби

І смерть його не зможе зупинити,

Адже якщо по-справжньому любив,

То навіть в смерть продовжуєш любити.

Родина ворожнеча довела

До того, що прийшли в родини біди.

Ромео і Джульєтта не змогли

На той час один одного любити.

В ту мить замовкли в пісні цвіркуни,

І стихла солов'їна дивна ода,

За хмарами сховався місяць весь,

І зіпсувалась холодом погода.

Поклавши свої руки на серця,

Пішла у небуття щаслива пара.

Покинула серця, пішла любов,

Замкнулися навіки очі карі.

Нехай вони загинули, пішли,

Хай віднесла їх душа вітрами.

Ромео і Джульєтта, навіки

Лишилися у серці разом з нами.