24 серпня

Цьогоріч, день народження України, Сарненці та гості міста відзначили по-особливому, адже на центральній алеї райцентру зібралася однією дружною родиною вся країна: можна було побачити і ознайомитись з культурою, традиціями, визначними особистостями усіх областей держави. У виставці під назвою «У дружбі, у славі, в єдиній державі», взяли участь і працівники Сарненської центральної районної бібілотеки, які представляли Рівненську область.

Присутні побачили і княгиню Рівненську Ольгу, і князів Острозьких, і Олесю з твору О.Купріна «Олеся». Далі всіх запросили мандрувати поліським трамвайчиком до Дубенського замку, відвідати Тараканівський форт, Свято-Троїцький жіночий монастир у м. Корець та Свято-Троїцький чоловічий монастир у Межиричах, історико-культуриний комплекс м. Остріг, згадали битву під Берестечком.

Особливу увагу у відвідувачів виставки викликав герб Рівненської області, який бібліотечні працівники виготовили власноруч із серветок та клею.

Наприкінці всіх присутніх наші щирі господині пригощали смачними стравами національної кухні Рівненського регіону, ознайомили з виробами ужитково-прикладного мистецтва та подарували пісню про наш край.

1 серпня

На території центральної бібліотеки, працівниками закладу була  представлена невеличка мініатюра «Хотіла я б піснею стати …», до вшанування пам’яті - 100 років від дня смерті великої дочки українського народу Лесі Українки.

У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері, на межі ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою все життя.

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука?
Чи пісня й думка кволі?

Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рідного краю. «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю…»   У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби. Але в неї було пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист. Її полум’яні віршовані рядки мимоволі западали в серця і будили:

Вставай, хто живий,
Не бійся досвітньої мли, —
В кого думка повстала.

Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя. Але навіть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі і величі. Бо життєве кредо Лесі Українки — сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами:

Так! Я буду крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись.
Буду жити — геть думи сумні!

Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагнула створити образ духовно могутньої людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи.

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти.  Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні.

Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:

Ні! Я жива, я буду вічно жити,
Я в серці маю те, що не вмирає.