Михайло Кика живе і
працює в селі Корост Сарненського
району, а народився 19 липня 1952
року, в Кричильську, у селі, що по
праву називають селом талантів.
Закінчивши Кричильську
середню школу, стаціонарно навчався на факультеті
іноземних мов Дрогобицького педінституту. І ось уже
тридцять років викладає німецьку мову в Коростській
одинадцятирічній школі. Михайло — знаний поліглот у районі.
Діапазон захоплень його—широкий і багатогранний.
Він — аматор сцени, читець-декламатор, а гумор — його
стихія. Тому й почувається на сцені, як риба у воді, тому
так щиро і вдячно сприймають глядачі цього обдарованого
самодіяльного митця.
Бо вміє пересмішник вільно спілкуватися із залом: читає
невимушено, оригінально і... смішно. Після його виступів
довго лунають щирий сміх і дружні оплески. А це —найвища
нагорода для самодіяльного актора. До слова, на великій
сцені Кика вже понад сорок років, брав участь у сотнях
концертних програм, завжди маючи успіх. Та на найвищу
сходинку своєї творчості Михайло піднявся восени 1992
року, ставши лауреатом першого Всеукраїнського
фестивалю гумору.
У цей день гучно прозвучало на всю Україну і моє ім'я:
на заключному концерті в Палаці культури "Україна"
земляк майстерно прочитав мою поему-сон "Тарас Бульба
у Варшаві". Виступ самоцвіту з Полісся побачили мільйони
глядачів нашої Батьківщини. Схвальні відгуки присвятили
його вдалому виступу журнали "Перець" і "ВУС", газети.
Михайло Кика поки що перший і єдиний на Рівненщині
лауреат найвищих форумів гумористів — всеукраїнських..
Майстер гострого слова — володар численних дипломів,
грамот, подяк і великої медалі лауреата.
Михайло не лише декламує та співає, а й вдало складає
концертні програми, пише сценарії урочистих і тематичних
вечорів і презентацій. Він - громадський кореспондент
регіональної газети "Сарненські новини", член
Національної спілки журналістів України, призер
літературного конкурсу всеукраїнської газети "Мівіна".
Пише чудові вірші: ліричні, пейзажні, а також вірші-посвяти
своїм друзям, знайомим, односельцям. Де, здається,
знайти стільки душевної теплоти , як підібрати канву
вірша, щоб, читаючи його, люди одночасно раділи і
плакали? А це притаманне творам поета. Бо душа в нього —
тонка і лірична, а любов до образного слова виплекана
матір 'ю та щирим серцем, що кохається на цих милозвучних
хвилях. Та й сама назва першої збірки "В родинному колі",
всі твори якої проникнуті єдиним величним пафосом —
сім'ї, родини, України, говорить красномовно про це.
|
УКРАЇНО МОЯ
Незалежна Вкраїно моя!
Ти, як Фенікс, укотре воскресла.
Наче крига на озері скресла.
Незалежна Вкраїно моя!
Суверенна Вкраїно моя!
Ти, як птаха, що вирвалась з кліті.
Тебе визнали в цілому світі.
Суверенна Вкраїно моя!
Рівноправна Вкраїно моя!
В дзвінкім голосі рідної мови
Різних націй я чую розмови.
Рівноправна Вкраїно моя!
Мальовнича Вкраїно моя!
Ти—прекрасна,
немов наречена.
І до тебе любов нескінченна.
Україно кохана моя! |
Моє
Полісся синьооке –
Куточок
рідної землі:
Новобудови
міст високі,
Великі села
і малі,
Поля,
луги, річки, озерця,
А
поміж них - зелений ліс.
Ти проросло
в моєму серці,
І я навік в
тобі проріс.
|