Свято-Покровська церква   При вході на цвинтар ліворуч знаходиться фундамент церкви, яка згоріла від блискавки в 1936 році. Збереглася дзвіниця церкви, до якої згодом добудували саме приміщення церкви (23х12). Будувала громада за кошти прихожан, таємно під страхом. В основному будували переселенці із-за Бугу. До речі, до церкви у свій час, звозили утвар та ікони із с. Люхча на зберіганння. Під час ремонтних робіт під підлогою була знайдена  мурована яма двох метрів. На даний час за стараннями прихожан церква повністю відреставрована. Дата освячення 1950 рік. До архітектурних особливостей відносяться дзвони, які мають історичне значення. На них відбиті написи польською та старослов’яноською мовами. Образи (лики святих) які різні за розміром. Їх налічується п’ять.

Ще при церкві знаходилася полкова ікона (її брали, коли йшли в похід) та позолочена дорогоцінна чаша та хрест, які згодом вкрали і досі не знайшли. На території церкви прокладена доріжка тротуарною плиткою. Біля якої висаджено квіти.

 

Бібліографічний  список (книги, монографії, підручники, посібники, статті з продовжуваних видань, статті з газет тощо): Записано зі слів настоятеля церкви отця Володимира.

 

Свято-Троїцька церква   Церква побудована в присілку Доротич в 1725 р. на кошти поміщика Антонія Прушинського. Церква дерев’яна, спочатку мала дві бані, згодом було зведену третю – над дзвіницею. У 1852р. храм був відремонтований, а в 1872 р. церкву покрили листовим залізом і пофарбували як у середині приміщення, так і  знадвору під керівництвом та завдяки старанням священика Іоана Баторевича і парафіян. При церкві в західній її башні була влаштована в 1869 р. дзвіниця, яку покрили залізом і пофарбували. Храм мав достатньо майна. Копії метричних книг зберігаються з 1800р., а сповідна відомість з 1852р. Опис церковного майна складений в 1868р. Храм мав 2 приписні церкви: одна з них кам'яна каплиця на цвинтарі, що побудована в 1913 р. за кошти парафіального священика Петра Баторського. За часів служіння отця Дмитра Шандрука (1979-1991р.) храм розмалювали з середини, зробили металевий каркас - покриття на Святий Престол, прибудували пономарку, основний купол перекрили новою бляхою. За роки служіння отця Романа (з 1995-2005рр.) вклали в храмі і нову підлогу, оновили ризницю, внутрішньо і зовні пофарбували, прибудували коридор. Храм державою зарахований до пам'яток дерев'яної архітектури XVIII ст. Всеукраїнського державного значення під номером 1524. Церква має найдревніші дзвони, яким майже 300 років.

 Їх було п'ять і вони збереглися до сьогоднішніх днів. Найбільший дзвін в діаметрі 75 см на сьогодні в неробочому стані. Наступний за розміром 45-сантиметровий дзвін з написом "Благовіст. Київ" – наймолодший за віком. Ще три дзвони в діаметрі мають 35, 30 і 25 см.Стараннями отця Романа в храмі добавилося багато ікон: блаж. Матрони, блаж. Ксенії, праведного Іоанна Крон-штадського, цілителів Пантелімона і Аліпія, першого митро-полита Київського, що хрестив Київську Русь - Михаїла, автора знаменитого твору «Повесть временних лет» монаха Києво-Печерської Лаври Нестора Літописця, Рівноа-постольних братів - слов'ян Кирила і Мефодія, список з чудотворної ікони «Невпиваема чаша» і інші, а також найбільша святиня — це мощі отців Києво-Печерської Лаври і мощі всіх Оптинських угодників Божих.

У різні часи в храмі служили Гавриїл Черетовський (1770 р.), Григорій Туркевич (1770-1789 р.), Василій Тарновський (1789-1813 р.), Ієремія Тарновський (1813-1839 р.), Іаков Тиховський (1839-1852р.), Іоан Баторевич (1852-1881р.), Петро Баторевич (1881-1912р.), Стефан Баторевич (1912-1918р.), Володимир Заткалика (1918р.), Василій Шокотович (1918-1941р.), Михаіл Сименович (1941-1946р.), Микола Нестерович (1946-1948р.), Володимир Борковський (1948-1950р.), Володимир Кузьминський (1950- 1953р.), Георгій Скуратов (1953-1963р.), Павло Давидович (1963-1979р.), Дмитро Шандрук (1979-1991р.), Василій Соловйов (1991-1995р.), Роман Максимчук (1995-2005р.), Микола Ковальчук (з 2005р.).

 

Бібліографічний  список (книги, монографії, підручники, посібники, статті з продовжуваних видань, статті з газет тощо):

Лотоцька О. Один одного тягари носіть/ О. Лотоцька// Сарненські новини.- Сарни, 2011.- 10 листоп.- С 4.

Колядич В. Святая Трійця Сарни наші благословила/ В. Колядич // Сарненські новини.- Сарни, 2013.- 2 липн.-С. 5

Радість храмового свята// Сарненські новини.- Сарни, 2013.- 2 липн.- С. 5

 

Каплиця Почаївської ікони Божої Матері (українська автокефальна православна церква)   Церковну громаду було засновано 1998 р., перший священник -  о. Віктор Ратушинський. Служба відбувалась у приватному помешканні жительки міста Німчук  Фіони  Йосипівни. У складі громади було на той час 13 чоловік. З листопада 1998 року служба відбувалась у холі учкомбінату. Але прихожани прагнули побудувати  повноцінний храм. Настоятелями храму (після отця Віктора) в цей час (кожен близько місяця) були священики о. Олег Маланюк та його батько о. Ярослав Маланюк. Навесні 1999 р. виділяється земельна ділянка, збираються всі необхідні документи, розробляється церковний статут. Перед святом  Спаса до приходу прибув о. Юрій Толочний. З весни 2000 р. починається будівництво храму, заливається фундамент.  У 2001 р. зведено стіни каплиці, у 2002 р. починають накривати дах, встановлюють центральний купол. Восени 2002 р. облаштовують купол на дзвіниці.

У 2003 р. шиферні (ракушняк) стіни обмурували. Служіння весь цей час відбуваються на подвір’ї  під відкритим небом. З 2002 по 2013 рр. -  різні роботи з внутрішнього і зовнішнього облаштування церкви, встановлюється іконостас, будується будинок священика, жовтень 2014 р. заливається фундамент під приміщення недільної школи.  26. 03. 2000 р. освячено місце під каплицю і наріжний камінь майбутнього храму. Збудовану каплицю освячено 2004 р.  Проект храму Різдва Богородиці відповідає проекту храму с. Колтів Золочівського району Львівської області.

Каплицю розташовано на відкритому просторі обабіч дороги поруч з багатоквартирними будинками на околиці міста. Це мурована семи купольна прямокутна в плані будівля з прямокутними виступами, що надають її форми хреста, і заокругленою вівтарною частиною із зображеним на ній зовні шести кінцевим хрестом; стіни з ракушняку, оштукатурені зовні і зсередини,  «глуха» центральна баня, нижче навколо, з п’ятьма малими куполами  і дзвіницею.  Габаритні розміри будівлі:  ширина 13,3 м.,  довжина   18,5  м., висота в найвищій частині  7,15 м. Розписи стін відсутні, на стінах приміщення всередині розташовано ікони. Іконостас двохярусний, виготовлений місцевими майстрами. Площа майбутнього храмового комплексу огороджена парканом з врахуванням місця під майбутній храм на честь Різдва Богородиці. На території два освячених хрести: дерев’яний - на місці вівтарної частини майбутнього храму, і кам’яний в комплексі із зображенням янгола на постаменті. Від воріт до входу в храм – плиткова доріжка, також плиткова доріжка із малогабаритних бетонних плит від будинку священика до ризниці.

Іконостас каплиці виготовлено на кошти примадонни Дюссельдорфської опери Наталії Ковальової, уродженки м. Сарни.

В каплиці знаходиться подарована матушкою Юлією Кульчинською старовинна ікона рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги. Парафію тричі навідав владика  УПЦ КП Макарій.

 

Бібліографічний  список (книги, монографії, підручники, посібники, статті з продовжуваних видань, статті з газет тощо): Записано зі слів настоятеля о. Віталія Ковриги, о. Юрія Толочного, прихожан храму.

 

Церква святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії   В грудні 2002 року було зареєстровано релігійну громаду Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. 30 вересня 2003 року відбулося освячення місця під забудову, до цього часу виготовлялася проектно-кошторисна документація. Засновниками церкви є релігійна громада жителів мікрорайону. Храм будувався господарським способом за кошти пожертв громади. Велику допомогу в будівництві храму надали учні ВПУ-22. Дата освячення – 27 серпня 2014 року. Фундамент церкви збудований з каміння, стіни – з цегли. Габаритні розміри: довжина – 20 м., ширина – 12 м., висота – 27 м. Будівництво храму благословив Блаженніший Митрополит Київський і всія України Володимир, перебуваючи в Сарненській єпархії. У храмі служили Понорчук Микола та Золохін Василій.   Бібліографічний  список (книги, монографії, підручники, посібники, статті з продовжуваних видань, статті з газет тощо): Кузьмич М. Щоб виховати справжніх чоловіків і жінок/ М.Кузьмич // Сарненські новини.- Сарни, 2012.- 15 листоп.- С.6 Кузьмич М. Разом молилися за мир / М. Кузьмич // Сарненські новини.- Сарни, 2014.- 4 вересн.- С.12

 

Храм святого Володимира Великого (Українська греко-католицька церква)   1991 року було зареєстровано релігійну громаду. Засновником і старостою храму є ветеран УПА Іван Мегера. Дата освячення – 1992 рік. Храм будується в стилі модерн. Митрополит Володимир дав назву храмові та освятив земельну ділянку.   Бібліографічний  список (книги, монографії, підручники, посібники, статті з продовжуваних видань, статті з газет тощо): Сосюк В. Разом славили Христа й Володимира Великого/ В. Сосюк // Сарненські новини.- Сарни, 2013.- 8 серпн. - С.12

 

Сарненський римсько-католицький костел «Преображення Господнього»   Місцева парафія була заснована в 1921 році. Богослужіння відправлялись у дерев'яному костелі Пресвятішого Серця Ісуса, в маєтку генерала Дерожинського, побудованому в 1827 році. Цей костел, скоріш за все був збудований на зразок Дубровицького костелу Іоана Хрестителя. Дерев'яна релігійна споруда знаходилась в районі де, на даний момент, розташоване залізничне ДЕПО. З 1935 р. за рішенням парафіяльної ради, було розпочато будівництво гарнізонного кам’яного костелу в м. Сарни. Від початку він був будований для родин військових. Досить вагомий внесок в будівництво поряд з місцевими католиками зробили студенти Ягелонського університету м. Краків. Будівництво тривало до вересня 1939 р. На той час пастирську роботу очолював настоятель о. Ян Свідерській та вікарій Альфонс Орендарський. До 1945 р. останнім настоятелем був о. Ян Левінський. З початком війни будівництво було припинено, а о. Левінський виїхав у 1945 р. разом з останніми поляками цих країв до Польщі в м. Лодзь. Виїжджаючи він узяв з собою образ Матері Божої Остробрамської.

Храм  було збудовано, за винятком внутрішніх оздоблювальних робіт. Недобудованою залишилась дзвіниця. З 1959 р. влада закрила костел та перетворила його спочатку на зерносховище, а потім - на склад харчових продуктів.  Хоча у 1953 р. на основі рішення Рівненської обласної ради від 14 лютого костел був призначений на будинок культури, свої функції він так ні разу не виконав. Будинок, в якому проживав священик, у 1939 р. був відданий під військовий госпіталь. Надалі у ньому розміщювався військкомат, потім — курси цивільної оборони й автолюбителів. Після Другої світової війни богослужіння відбувались таємно в парафіянки, що жила поряд з храмом.  Місцеві жителі згадують, що в костелі був свій дзвін. З початком війни його не вивезли, а разом з обрядовими атрибутами (келих і патена для причастя) заховали для збереження.

Наново община була зареєстрована 29. 10. 1991 р. виконкомом Рівненської обласної ради народних депутатів. На прохання парафії в Польщі було відкрито рахунок на який католики  інших країн, гості та всі бажаючі могли відправити кошти для реставрації святині.

5 серпня 1995 року відремонтований храм освятили архієпископи: В. Зьолек з Польщі та М. Яворський.

Від осені 1992 року парафію обслуговують священники ордену паллотинів (товариство Католицького Апостольства).

Римсько-католицький костел «Преображення Господнього» розміщений в адміністративному центрі міста. Поруч була польська гімназія, лікарні. В цьому районі міста проходить автотраса на Дубровицю і Білорусію. Будівля храму зведена в стилі ренесанс.  Стіни храму подвійні. Зовнішня облицьовувальна стіна викладена з базальту клесівських копалень, а внутрішня, основна стіна - з цегли. Внутрішнє розташування костелу тридільне, розділене колонами.   Дах, в довоєнний час, був вкритий перев’язаним очеретяним настилом, після реставрації дерев’яні крокви вкриті зовні бляхою, а з середини підбиті деревом. Бокові 8 вікон прямокутної повздовжньої форми. Вдало поєднані в загальній композиції округлі вітражні вікна: найбільше над центральним входом, вісім завершують бокові стіни та три в вівтарній частині храму. Так як храм розміщений на високому фундаменті, то маємо свідчення очевидців, що з підвального приміщення можна було дістатись підземними ходами на залізничний вокзал і старий польський цвинтар. На даний момент вхід не визначений. В нижній частині храму, під центральним вівтарем, є кімнати, що були призначені для  перебування померлого перед похованням. Зараз там розміщена нижня каплиця і два класи недільної школи.  Від старшого покоління парафіян відомо, що шість колон храму перед війною були обрамлені до середини мармуровими плитами, лавки для вірних зроблені з дубу а на хорі був розміщений орган. З часу війни орган, мармурові плити і лавки не збереглись. В 1994 році, перед висвяченням відреставрованого костелу, в Польщі був знайдений образ Матері Божої Остробрамської, що належав костелу, а з відїздом останнього священика в 1945 р. вважався загубленим. Жителі м. Лодзь за власний кошт його відреставрували, одягнули в срібло і позолоту та повернули до Сарн. 6 серпня 1995 р., під час висвячення відреставрованої святині, образ був розміщений в центральній вівтарній частині храму. Поруч розташовано семиметровий дубовий хрест авторства місцевого різбляра Василя Мисанця. Цікавим фактом є те, що костел мав власний дзвін, який  в війну був втрачений і не знайдений до сьогодні. Зараз триває зведення кам’яної дзвінниці над правим боковим входом до храму. 10 серпня 2014 р., під час престольного святкового богослужіння, ординарій Луцький о. Віталій Скомаровський освятив дзвін, подарований костелу Преображення Господнього в Сарнах сім’єю Горошкевичів та колишніми парафіянами Гути Степанської.

З 1959 до 1991 р. р. храм був відданий місцевою владою під сховище зернових та продуктів харчування. Костел, один з небагатьох в Україні, мав власний орган. Особливістю костелу є ікона Матері Божої Остробрамської, виконана місцевим скульптором, художником, учителем Сарненської польської гімназії Антонієм Черневським. Важливим є те, що в повоєнні роки, для проведення богослужіння до парафіян доїздив з Рівного о. Серафим Кашуба OFM.

 

Бібліографічний  список (книги, монографії, підручники, посібники, статті з продовжуваних видань, статті з газет тощо): 

1.  Волання з Волині [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.wolaniecom.parafia.info.pl/?p=main&what=91. - Заголовок з екрана.  

2. Галушко С. Воскресіння храму / С. Галушко // Сарненські новини. - 1995. - №61. - С. 3. 

3. Галушко С. З любов’ю  до ближнього / С. Галушко // Сарненські новини. – 1992. - №41. - С. 3.

4. Dabkowski H. Odradza sie Kosciol na Polesiu Wolynskim.// Slowo. - 1995. - №160.

5.  Сарни [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://kernelion.ucoz.ru/index/sarny/0-6 . - Заголовок з екрана.

6. Портал «Костели і каплиці» Римсько-Католицької  Церкви в Україні [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://rkc.in.ua/index.php?l=u&m=k&f=ozrvsa&p=rvsasapg . – Заголовок з екрана.