3 самого рання увихалися коло печей, розпалюючи вогонь дванадцятьма полінами, й починали варити дванадцять пісних страв - на пам'ять про дванадцять апостолів, що засідали з Ісусом до святої вечері. Дух святих хлібів і пісних страв парою вилітав надвір і нісся по вулиці смачним запахом, загострював голодним апетит. В цей день борони боже щось узяти до вуст, не діждавши святої вечері,- це великий гріх. Людина повинна серед сухого посту, з молитвою ждати на святвечір.

Як ото селянки впорались з варенням страв та печенням всяких хлібів, що бог вродив, дівчата навели порядок у хатах, селяни кінчили всякі роботи по господах, тоді урочисто задзвонили дзвони.

Протяжними тонами стелилися над селом, дзвонили спокійно, рівно. Святковими одягами наповнялася селянська церковка.

А дзвони все дзвонили...

По богослуженні, по молитвах розійшлись селяни по хатах. Ось зараз і зірка зійде на сході. В тій стороні світу народився Христос. І тоді вноситься в хату «дідуха» і ставиться на покуті. І свячене зілля кладеться на «дідуха». На стіл розтрясується жменьку пахучого сіна й застелюється стіл білим обрусом. Під сніжно-білий обрус кладеться на кожний ріг стола по зубочку часнику, щоб, мовляв, зла сила не мала приступу до хати і до святої вечері. Ще розсипається солому, сіно по долівках, щоб хата нагадувала стайню. А під стіл, заставлений святою вечерею, кладеться упряж і сокиру, а деякі кладуть усе те знаряддя, чим добувається насущний, щоденний, щоб усе те освятилося в сам святвечір. Щоб щезла зла сила, відьма і відьмари, що перетворюються у соломинку, у мушинку й на перехресних дорогах чіпляються в упряжі і томлять тварину. Все те виконує, як велить народний звичай, найстарший віком у селянській родині.

Селянки збирають по ложці пісних страв з розставлених мисок, мішають це у тісто й кладуть у теплу піч. щоб зсохло на грудку, не зіпсувалося, а опісля цю грудку кладуть за образи. Цей книшик має в собі надприродну силу, таємну божу силу, і коли вперше худобина виходить на пасовище, то кожній тварині дається одробинку святої вечері, яка її хоронить цілий рік від чарів відьм, від наврочення, від усього злого як в лісі, так і в болоті, у полі, на всіх перехресних дорогах, де збираються відьми, відьмари й усе зле, лихе, що шкодить худобині. До тварини все зле пристає, як і до людини. Худобину так само створив бог, як і людину, так само має вона розум, має душу, має язик, тільки не дав їй господь мови. Але таки дозволив господь їй говорити, й тварина говорить людською мовою в саму різдвяну ніч, опівночі. Тоді саме ціла природа радіє, усе вихваляє народження боже, і кожна тварина говорить людською мовою, тільки всього три хвилини. Тварина так само тяжко працює, як людина. Тому святою вечерею ділиться поліщук з худобиною. Ще перед вечерею береться хліб і мак, береться черепок з розжареним вугіллям, яке залишили з дванадцятьох полін, що ними варилося святу вечерю, в той жар кидається трохи освяченої живиці, з цим обходиться цілу господу і кадиться, щоб зла сила й усе лихе не мало приступу до хати і до хлівів, де стоїть худоба, аби всякі накинені відьмами чари розбивалися об стінку, як розбиваються хвилі об берег. А мак розсівають по подвір'ю і приговорюють: «Як відьма не годна визбирати того маку, так аби не була годна шкодити худобі». В ті то дні всякі чарівниці, відьми, чорнокнижники, чародії і всякі злі духи з'їжджаються на Лису гору на лопатах, на старих віниках і там в товаристві злих демонів влаштовують різні пири й бенкети. В цю то ніч, як людина не стережеться, то всяке зле має легкий приступ до неї. А так - то вже, кажуть, стереженого й бог стереже.

Жінка дає хліб, що перший вийняла з печі. До хліба вставляється запалена свічка й з цим обходиться тричі хату, себто запрошується хлібом всіх померлих душ на святвечір. Так само й перша ложка куті належить померлим душам, її кидається в кут хати, а що залишиться трохи в мисці, те кладеться у сіні для душ померлих прадідів і проситься: «Діди, діди, йдіть куті їсти».

Варений горох сиплеться до стелі з приказками: «Щоб молода худібка здоровою розвивалась, щоб ягнятка стрибали, щоб бички брикали, щоб бджоли множилися роями й осідали, як осідає горох з медом на святковий стіл». А горнятко, в якому варився горох, селянка перевертає догори дном, щоб добре неслися кури та квочка сиділа на яйцях.

При святковій вечері ворожиться багато та різно.

Швед Б. Поліщуки: Повість / Підгот. до друку М.С. Борейка; Передм. В.І. Шанюка. – Рівне 2002. – С. 151-154