БОРИС  ШВЕД

 

 
 

Борис Григорович народився 10липня 1906 року в місті Сарни на Рівненщині в родині слюсаря депо залізничної станції. Батько, Григорій Семенович, мав вроджений дар до ремесел столярував, знався на слюсарній справі. Отож йому, неабиякому майстру, вдалося влаштуватися у залізничне депо. Ходив вулицею Польовою, де оселилася родина, поважно, у форменому мундирі, застебнутому на всі ґудзики, та високому кашкеті, викликаючи заздрість сусідок і повагу навколишнього чоловіцтва. Його цінували за розум, природний такт, жартівлива вдачу, постійне бажання прийти на допомогу.

Мати, Тетяна Василівна, ледве вміла писати й читати, але прекрасно володіла даром народного оповідача, знала напам'ять безліч казок, легенд, пісень, прислів'їв, приказок, захоплювалась вишивкою та гаптуванням. Саме вона прищепила старшому синові Борису, а окрім нього в родині зростали Ганна, Олександр, Марія, Микола, любов до мистецтва - живопису і літератури, змалечку заохочувала до віршування, була першою слухачкою й шанувальницею його ранніх творів.

Закінчив вище початкове училище. Працював помічником у перукаря. У 1927 році призваний до польської армії. Після військової служби одружився і переїхав до містечка Рожище, що неподалік Луцька, де працював перукарем. У жовтні 1944 року мобілізований до червоної армії, воював з німцями. На початку 1945 року загинув біля села Черна Струга неподалік Варшави, де і похований у братській могилі.

У  тридцяті роки написав повість "Поліщуки", яка у 1938 була видана у Львові двома невеличкими томиками. Цю повість окремою книжкою випустило видавництво "Каменяр" у 1965 році, а в 2002 році була перевидана Рівненським ООТ  "Просвіта" ім. Тараса Шевченка. Написав ще два прозові твори - "Помста дочки" та "До ідеалів", але рукописи загубилися в роки війни.

Як зазначали видавці "Поліщуків", у своїй повісті Борис Швед "... дає картини з поліського життя, картини, безумовно, написані талановито і, що важніше, правдиво життєві. Те, що читач найде в повісті, - це дійсна правда, правдиве реальне життя, ні дрібки не прикрашене фантазією. "Поліщуки" -      це ... нотатник, писаний життям, а не уявою".

 

Швед Б. Поліщуки: Повість / Підгот. тексту та вступ. ст. П.Й. Ящука. – Л.: Каменяр, 1965. – 242 с.

 

Швед Б. Поліщуки: Повість / Підгот. до друку М.С. Борейка;

Передм. В.І. Шанюка. – Рівне, 2002. – 255 с.

 

ФРАГМЕНТИ  ТВОРЧОСТІ

Опис Різдвяних свят в повісті Бориса Шведа «Поліщуки»

3 самого рання увихалися коло печей, розпалюючи вогонь дванадцятьма полінами, й починали варити дванадцять пісних страв - на пам'ять про дванадцять апостолів, що засідали з Ісусом до святої вечері. Дух святих хлібів і пісних страв парою вилітав надвір і нісся по вулиці смачним запахом, загострював голодним апетит. В цей день борони боже щось узяти до вуст, не діждавши святої вечері,- це великий гріх. Людина повинна серед сухого посту, з молитвою ждати на святвечір.

Як ото селянки впорались з варенням страв та печенням всяких хлібів, що бог вродив, дівчата навели порядок у хатах, селяни кінчили всякі роботи по господах, тоді урочисто задзвонили дзвони.

Протяжними тонами стелилися над селом, дзвонили спокійно, рівно. Святковими одягами наповнялася селянська церковка.

А дзвони все дзвонили...

По богослуженні, по молитвах розійшлись селяни по хатах. Ось зараз і зірка зійде на сході. В тій стороні світу народився Христос. І тоді вноситься в хату «дідуха» і ставиться на покуті. І свячене зілля кладеться на «дідуха». На стіл розтрясується жменьку пахучого сіна й застелюється стіл білим обрусом. Під сніжно-білий обрус кладеться на кожний ріг стола по зубочку часнику, щоб, мовляв, зла сила не мала приступу до хати і до святої вечері. Ще розсипається солому, сіно по долівках, щоб хата нагадувала стайню. А під стіл, заставлений святою вечерею, кладеться упряж і сокиру, а деякі кладуть усе те знаряддя, чим добувається насущний, щоденний, щоб усе те освятилося в сам святвечір. Щоб щезла зла сила, відьма і відьмари, що перетворюються у соломинку, у мушинку й на перехресних дорогах чіпляються в упряжі і томлять тварину. Все те виконує, як велить народний звичай, найстарший віком у селянській родині.

Селянки збирають по ложці пісних страв з розставлених мисок, мішають це у тісто й кладуть у теплу піч. щоб зсохло на грудку, не зіпсувалося, а опісля цю грудку кладуть за образи. Цей книшик має в собі надприродну силу, таємну божу силу, і коли вперше худобина виходить на пасовище, то кожній тварині дається одробинку святої вечері, яка її хоронить цілий рік від чарів відьм, від наврочення, від усього злого як в лісі, так і в болоті, у полі, на всіх перехресних дорогах, де збираються відьми, відьмари й усе зле, лихе, що шкодить худобині. До тварини все зле пристає, як і до людини. Худобину так само створив бог, як і людину, так само має вона розум, має душу, має язик, тільки не дав їй господь мови. Але таки дозволив господь їй говорити, й тварина говорить людською мовою в саму різдвяну ніч, опівночі. Тоді саме ціла природа радіє, усе вихваляє народження боже, і кожна тварина говорить людською мовою, тільки всього три хвилини. Тварина так само тяжко працює, як людина. Тому святою вечерею ділиться поліщук з худобиною. Ще перед вечерею береться хліб і мак, береться черепок з розжареним вугіллям, яке залишили з дванадцятьох полін, що ними варилося святу вечерю, в той жар кидається трохи освяченої живиці, з цим обходиться цілу господу і кадиться, щоб зла сила й усе лихе не мало приступу до хати і до хлівів, де стоїть худоба, аби всякі накинені відьмами чари розбивалися об стінку, як розбиваються хвилі об берег. А мак розсівають по подвір'ю і приговорюють: «Як відьма не годна визбирати того маку, так аби не була годна шкодити худобі». В ті то дні всякі чарівниці, відьми, чорнокнижники, чародії і всякі злі духи з'їжджаються на Лису гору на лопатах, на старих віниках і там в товаристві злих демонів влаштовують різні пири й бенкети. В цю то ніч, як людина не стережеться, то всяке зле має легкий приступ до неї. А так - то вже, кажуть, стереженого й бог стереже.

Жінка дає хліб, що перший вийняла з печі. До хліба вставляється запалена свічка й з цим обходиться тричі хату, себто запрошується хлібом всіх померлих душ на святвечір. Так само й перша ложка куті належить померлим душам, її кидається в кут хати, а що залишиться трохи в мисці, те кладеться у сіні для душ померлих прадідів і проситься: «Діди, діди, йдіть куті їсти».

Варений горох сиплеться до стелі з приказками: «Щоб молода худібка здоровою розвивалась, щоб ягнятка стрибали, щоб бички брикали, щоб бджоли множилися роями й осідали, як осідає горох з медом на святковий стіл». А горнятко, в якому варився горох, селянка перевертає догори дном, щоб добре неслися кури та квочка сиділа на яйцях.

При святковій вечері ворожиться багато та різно.

 

Швед Б. Поліщуки: Повість / Підгот. до друку М.С. Борейка; Передм. В.І. Шанюка. – Рівне 2002. – С. 151-154

 

Головна

Знаменні та пам'ятні дати

Відомі люди Сарненщини

Символіка району

Історія району

Історія району в світлинах

Екологія краю

Літературне краєзнавство

Духовне життя