ВАСИЛЬ АНДРИКЕВИЧ

 
 
Головна

Знаменні та пам'ятні дати

Відомі люди Сарненщини

Символіка району

Історія району

Історія району в світлинах

Екологія краю

Літературне краєзнавство

Духовне життя

Народився 1944 року в с. Смородськ Дубровицького району на Рівненщині. Закінчив школу в рідному селі, навчався у Львівській школі міліції. Працював у Сарненському райвідділі міліції. Нині - майор міліції запасу.
Займатися творчість почав у шкільні роки. Часто публікувався у районних, обласних і армійських газетах. Перша його збірка прозових та поетичних творів «Високе жито».

 

Андрикевич В. Високе жито : проза, поезія / В. Андрикевич. – Костопіль: Роса, 2002. – 41 с.

 

ФРАГМЕНТИ  ТВОРЧОСТІ

Роздуми
На скроні вже не перший випав іній,
І в піднебессі все частіше чую я «курли-курли».
Летять роки і журавлі у вирій,
А на душі неспокій, що не говори.
Летять роки.
І сам запитую самого:
«Що доброго зробив я у житті,
Що не зробив ?
Чи вірні обирав свої дороги?
А, може, вибрати їх просто не зумів ?»
Летять роки, як журавлі у вирій,
Але безповоротно, повсякденно, повсякчас…
Хоч, може, не збулося все,
Про що так мріяв,
А все ж, надії вогник в серці не погас.

Рідне село
Я знову їдe у своє село,
Я батьківську давно не бачив хату.
Кохання перше там колись було,
І в путь щасливу проводжала мати.
Нап’юсь водиці із криниці
Під скрип старого «журавля»,
Вклонюся батьківській світлиці,
Прошепочу – пробач земля.
Там все моє, там є мій оберіг,
Там став душею назавжди багатий…
В дитинстві босоніж топтав поріг,
І зріс в колисці батьківської хати.
Я знову їду у своє село,
Бо часто сняться мені батько й мати…
Стежок дитинства ще не замело,
У рідний край, до батьківської хати.

Матері
Передчасно волосся сріблом заплелося,
І зморшки зорали чоло.
Це вісник того, що не легко жилося,
Що горе велике було.
Що горе було, і що сльози лила ти
З зажурених смутком очей.
Коли поверталися з фронту солдати,
А ти не діждалась дітей.
А ти не діждалась два сина,
Яких ти ростила, теплом зігріва.
Яким ти любов віддавала до крихти,
Для щастя яких ти жила.
І от твоє щастя й любов материнську
Забрала війна назавжди.
Дві звістки прийшло:
із Москви і з-під Мінська,
що жодного сина не жди.
А ти все не вірила,
Думала й ждала,
Що може живий хоч один…
Скінчилась війна, перемога настала,
Але не прийшов жоден син.
Остання надія тебе залишила.
Волосся сплела сивина…
О, клята війна! Що з тобою зробила.
Навіки хай згине вона !