Василь Андрикевич


ВАСИЛЬ АНДРИКЕВИЧ

Народився 1944 року в с. Смородськ Дубровицького району на Рівненщині. Закінчив школу в рідному селі, навчався у Львівській школі міліції. Працював у Сарненському райвідділі міліції. Нині - майор міліції запасу. Займатися творчістю почав у шкільні роки. Часто публікувався у районних, обласних і армійських газетах. Перша його збірка прозових та поетичних творів «Високе жито».
Андрикевич В. Високе жито : проза, поезія / В. Андрикевич. – Костопіль: Роса, 2002. – 41 с.
ФРАГМЕНТИ ТВОРЧОСТІ
Роздуми На скроні вже не перший випав іній, І в піднебессі все частіше чую я «курли-курли». Летять роки і журавлі у вирій, А на душі неспокій, що не говори. Летять роки. І сам запитую самого: «Що доброго зробив я у житті, Що не зробив ? Чи вірні обирав свої дороги? А, може, вибрати їх просто не зумів ?» Летять роки, як журавлі у вирій, Але безповоротно, повсякденно, повсякчас… Хоч, може, не збулося все, Про що так мріяв, А все ж, надії вогник в серці не погас. Рідне село Я знову їдe у своє село, Я батьківську давно не бачив хату. Кохання перше там колись було, І в путь щасливу проводжала мати. Нап’юсь водиці із криниці Під скрип старого «журавля», Вклонюся батьківській світлиці, Прошепочу – пробач земля. Там все моє, там є мій оберіг, Там став душею назавжди багатий… В дитинстві босоніж топтав поріг, І зріс в колисці батьківської хати. Я знову їду у своє село, Бо часто сняться мені батько й мати… Стежок дитинства ще не замело, У рідний край, до батьківської хати.	Матері Передчасно волосся сріблом заплелося, І зморшки зорали чоло. Це вісник того, що не легко жилося, Що горе велике було. Що горе було, і що сльози лила ти З зажурених смутком очей. Коли поверталися з фронту солдати, А ти не діждалась дітей. А ти не діждалась два сина, Яких ти ростила, теплом зігріва. Яким ти любов віддавала до крихти, Для щастя яких ти жила. І от твоє щастя й любов материнську Забрала війна назавжди. Дві звістки прийшло: із Москви і з-під Мінська, що жодного сина не жди. А ти все не вірила, Думала й ждала, Що може живий хоч один… Скінчилась війна, перемога настала, Але не прийшов жоден син. Остання надія тебе залишила. Волосся сплела сивина… О, клята війна! Що з тобою зробила. Навіки хай згине вона !