Наталія Ковальова народилася 11 вересня 1976 року в м.Сарни

Перший публічний виступ у 6 років відбувся на сцені Сарненського будинку культури. Після навчання в Сарненській ЗОШ №5 та Сарненській дитячій музичній школі вступила в Львівську середню спеціальну музичну школу ім. Соломії Крушельницької. Після закінчення навчалась у Львівському вищому музичному інституті ім. М. Лисенка. Одночасно навчалась у Ворцлавській музичній академії. З 1999 по 2002 рік навчалася в аспірантурі Дрезденської музичної академії.

Її вітальню прикрашає велика ліра – приз конкурсу “Опералія”, котрий Наталці вручив Пласідо Домінго в Лос-Анджелесі. Поруч іще одна, можливо, навіть важливіший приз – "Приз глядацьких симпатій".

Наталці пощастило відразу знайти “свого” педагога: професор Людмила Посікіра й досі залишається у Львові найріднішою для неї людиною. З нею пов’язані й шкільні, і студентські роки: у Вищому музичному інституті (тепер – Львівська державна музична академія ім. М. Лисенка) Наталка продовжила освіту як бандуристка. Мрії про оперну сцену з’явилися згодом. Уперше вона взяла участь у вокальних майстер-класах у Польщі лише на четвертому курсі. Майже випадково. І зрозуміла: це її, це їй потрібне. Вступила до Вроцлавської музичної академії на магістерський курс, куди взяли на рік – після того, Наталя пояснила, що за довший термін ніколи не зможе заплатити. Останнього року навчання у Львові паралельно “тягнула” два ВНЗ і буквально жила в автобусі між Вроцлавом і Львовом. Успішно закінчила обидві академії. На державному іспиті у Львові навіть заграла на бандурі концерт Бортнянського – відеозапис свого останнього виступу з бандурою зберігає. Чи не відразу після цього поїхала за першим контрактом до Вроцлава.

Із 2001 року Наталія Ковальова – один із провідних голосів ансамблю Німецької опери на Рейні (Дюссельдорф). Тоді ж здобула першу важливу перемогу – на конкурсі ім. Александра Жирарді в Кобурзі. Її запрошують у Берлінер Концертгауз і Альте Опер у Франкфурті, укладає контракт Королівський театр у Брюсселі та чекає з виступами Фестшпільгауз у Баден-Бадені. Голос, врода, артистизм... і неодмінно трохи зухвалості.

На прем’єрі “Онєґіна” в Дюссельдорфі, де Наталка заслужила чи не найгучніші оплески, був присутнім її батько. Чи не тому співачка неймовірно хвилювалася. А опісля, вже на прийомі на честь вдалого нового спектаклю, і нову зірку, і її батька, котрий приїхав, власне, на прем’єру, вітали стоячи. Наталя досі пригадує цей момент як один із найбільш зворушливих. Попри екстремально щільний гастрольний графік, вона щонайменше двічі на рік навідується додому: спершу в рідні Сарни, де батько працює заступником директора колегіуму, а потім і до Львова. Відвідує вчителів, зустрічається з давніми друзями.

Життя “примадонни” справді не завжди схоже на кінофільм із хепі-ендом. Щось обов’язково лягає на вівтар високого мистецтва: приватне життя, родина, спілкування з друзями, зрештою – просто спокійний недільний вечір удома. Але є й той важіль, котрий змушує раз у раз вдаватися до жертв.

Після того, як Наталка – чи не перша з України й точно друга серед 800 претендентів – виборола в Лос-Анджелесі другу премію та приз глядацьких симпатій на конкурсі “Опералія”, найпопулярніша німецька газета “Більд” у статті “Красуня Наталя переконала навіть великого Домінго” ще раз нагадала слова ментора конкурсу й одного з трьох тенорів ХХ століття: “Хто потрапить на цьому конкурсі до першої п’ятірки, триматиме в руках ключі від найбільших оперних театрів світу”. Наталчин голос відкриває їх навіть без ключа. 

На сьогодняшній день пані Наталія працює в КЗ "Сарненська дитяча музична школа" викладем вокалу.

Наталія радить дітям, які хочуть реалізувати свою мрію: «Перше – мати бажання. Друге - бачити ціль і не помічати перешкод. Якщо людина дуже чогось прагне, вона цього досягне».