ВАЛЕНТИНА  ПЕТРЕНКО

 
 
     

Валентина Іванівна народилась 21 листопада 1959 року  м. Сарни в сім'ї вчителів. Говорити, римувати і співати почала майже одночасно. Співати в сімї любили всі. Батьки завжди брали маленьку донечку в гості, де вона із задоволенням співала українські народні пісні, була дуже балакуча. Годинами могла розповідати придумані різні неймовірні історії. Вірші, які складала, коли ще не вміла писати, записувала мама. Музикантом могла і не стати, якби одного разу батько з магазину замість продуктів не приніс квитанцію на піаніно в розстрочку. Враховуючи матеріальний стан сії, то була недозволена розкіш. І ось таким чином вирішилась доля майбутньої поетеси.

Коли почала навчатися в школі, більшість часу віддавала грі на фортепіано. Першою трудовою сходинкою для Валентини Іванівни стала дитяча музична школа, де навчалась, звідки пішла до Рівненського музичного училища, яке закінчила з відзнакою. Пізніше закінчила Рівненський педагогічний інститут. Поезією довгий час майже не займалася. Вже десь проживши чверть віку захопилась поетичною творчістю. Поштовхом було спілкування із людьми, які писали вірші. З того часу поезія, як і музика, стали невід’ємною частиною життя.

Багато віршів Валентини Іванівни покладено на музику місцевим композитором Віктором Торчиком. Цей творчий тандем створив десятки популярних пісень. Серед яких, зокрема, «Гімн Сарненщини», "Сарненський вальс", "Трускавецький вальс", котрий став переможцем Всеукраїнського конкурсу. Її твори в 2004 році увійшли в колективний альманах "Зоряні роси". Також їх друкують численні часописи. А дебютувала поетеса, до речі, у районній газеті «Будівник комунізму» (так називались тоді «Сарненські новини»)

У літературній творчості  віддає перевагу  ніжній ліриці, оспівує красу людських почуттів, випромінює любов до людей рідного краю, філософськи осмислює побачене, почуте й пережите, торкається вічних тем життя, талановито та самобутньо виводить зачаровані мелодії свого світу Слова. Червоною ниткою у творчості Валентини Іванівни звучить тема до рідного Полісся, його краси.

Поезія Валентини Іванівни – це завжди чистий і високий зліт думок, яскравий спалах нових вражень, пристрастей й відкриттів, філософське сприйняття світу. А ще – проникнення в глибину душі людини, котра любить, страждає, прагне усім добра та справедливості, пізнає  прекрасне, торує свою стежку до Бога.

Валентина Іванівна нині працює в Сарненському педагогічному коледжі РДГУ та Сарненській музичній школі викладачем. Продовжує вчити грі на фортепіано юних вихованців. 

 

Петренко В. Безмежні сходи : вірші та пісні /

В. Петренко. - Сарни: СловоСвіт, 2004. - 159 с.

Петренко В. Благословенний листопад /

В. Петренко. - Сарни:  СловоСвіт, 2008. - 75 с.

 

Петренко В. Вишнева заметіль /

В. Петренко. – Сарни: СловоСвіт, 2009.

 

ФРАГМЕНТИ  ТВОРЧОСТІ

Сарненський вальс

 

Світанковими росами вмиті,

Вбрані вербами сходи Случа,

І невладні над ними століття,

Хоч літа, наче блискавка, мчать.

 

Тільки зорі палають незмінно,

Вічні відблиски в вікнах тремтять.

Ця земля материнська нетління

У заграві бентежних багать.

 

Приспів:

Над Случанськими берегами

Розкотились будівлі намистом.

Вкрите зеленню і садами

Найрідніше у світі місто.

 

Що там доля тобі присудила,

Скільки терній на шлях твій спаде ?

Тільки жити без тебе не сила,

І миліше не буде ніде.

 

Хтось нарік тебе іменем Сарни,

На єство тебе благословиви,

І у друге сторіччя не марно

Двері час без вагань прочинив.

 

Приспів

Кожна вулиця, кожна стежина,

На риска життя на долоні,

І провіщано їм неодмінно

Опинитись у щастя в полоні.

 

І тривоги, і радощі будуть,

Будуть грози і райдуги чисті,

І піснями та працею люди

Будуть  славити сонячне місто.

 

 

 

Молитва

 

Молитва… Так просто, так солодко тихо

Постукає в серце - і входить в життя,

Пахуча, терпка, золотава, як стріха,

Що зрошена вічним дощем каяття.

 

Лиш крок до добра, і до зла лиш півкроку

Від слів, що народжують спраглі вуста.

Є стежка у небо - і прірва глибока,

І все. А між ними - молитва свята.

 

 

Мелодія

 

Нарешті мелодія та невідома

Відлунням весняного першого грому

Прийшла, розкотилась дугою,

Сяйнула, аби розпрощатись з тобою.

 

А ти нею марив, а ти нею дихав,

Не  знаючи, що то: чи біль, а чи втіха.

І хочеться небо на мить прихилити,

Щоб в серце до краплі її перелити.

 

Ти

 

Ти - просто долі подарунок,

Бальзам від сліз і самоти.

Ніжніший ти, ніж поцілунок,

Тепліший за обійми ти.

 

Вони мої - ці щирі очі,

Які продовжать погляд мій.

Вони мої - ці білі ночі

На мить повернутих надій.

 

Вони мене врятують знову,

Як Божі іскри, від біди.

Я вірю - ти не випадковий,

Не від гріха, - від Бога ти.

 

 

Безмежні сходи

 

Безмежні сходи, кинуті у небо,

На щастя простяглись, чи на біду ?

Я йду по них без тебе і до тебе,

Під оплески невіруючих йду.

 

Все, що знаходжу, позаду лишаю, -

Бажання, болі, радощі земні…

Та рівновагу раз у раз втрачаю,

Не знаючи, існуєш ти чи ні.

 

Коханням смолоскипи обпікають,

І віщунів лунають голоси.

Я йду і, наче милості, чекаю

Руки, яку мені ти подаси.

 

 

Я - музика

 

Я - музика. Я - мова зливи,

Вогонь світанків, шум вітрів,

Веселки сміх, снігів мотиви,

До істини палкий порив.

 

Це складно, іноді здається, -

Співзвуччя, фраза, солоспів…

Їх розуміє тільки серце.

Я - музика. Я - диво з див.

 

Прийміть мене і відчувайте

Солодку мову ніжних нот.

Я - музика, тож поринайте

У течію дзвінких пригод.

 

 

 

 

 
Головна

Знаменні та пам'ятні дати

Відомі люди Сарненщини

Символіка району

Історія району

Історія району в світлинах

Екологія краю

Літературне краєзнавство

Духовне життя