Георгій Шарпак народився 1 серпня 1924 року в старовинному містечку Дубровиця, тоді Сарненського повіту, в єврейській сім’ї. Єврейська родина Шарпака жила у Сарнах, розмовляла на ідіш. Народжувати свого первістка мама направилась у Дубровицю, де, як надіялись батьки, клеймо єврейства буде менш помітним.

Мама Григорія Хане Шапіто жила і навчалась в Олевську. Висока і струнка юнка з гострим розумом і рішучим характером привернула увагу Мотеле Шарпака. Їй було 18, коли вони одружились. Мати Григорія дуже любила читати російських класиків Л.Толстого, О.Пушкіна та інших, захоплювалася музикою. Це захоплення вона передала і своєму синові. Батько мав спокійний характер, на противагу дружині сповідував сіоністські погляди.

Родина батька жила в Сарнах із часів його заснування, коли воно стало залізничним центром. Тримали мануфактурну лавку на одній з головних вулиць Веселій (тепер З.Космодем’янської). Батько служив бухгалтером у лісовому господарстві.

З дитинства дітей, а ще був брат Андре, вчили грамоти і релігії. Це було головним у сім’ї, бо читання Тори на івриті для чоловіків і на ідіш для жінок було обов’язковим для єврейської сім’ї, якого б статку вона не була.

Тяжке становище, в якому жили тоді євреї та й інші національності, терплячи національний і соціальний гніт, часті погроми єврейських сімей, викликали страх за виживання, за майбутнє своїх дітей. Тоді Шарпаки у 1926-1928 рр. виїжджають до Палестини, шукаючи кращої долі. Приїхавши на нове місце, попавши у нове оточення, зовсім відмінний клімат від попереднього, сім’я знову опинилася в досить важких умовах. Батько влаштувався на будівництво дороги подрібнювати каміння. Згодом захворів малий Гриша, почалось запалення очей, яке в нестерпній спеці через відсутність гігієни не можна було вилікувати. Нависла загроза сліпоти. Сім’я через два роки повертається знову до Сарн.

Мрія батьків виїхати в інші краї, шукаючи кращого життя, ніколи не згасала. Тому під приводом відвідати Колоніальну виставку 1931р. сім’я переїздить до Франції. Їхали знову в невідомість. У Парижі їх чекав брат батька з родиною, який на перших порах їм багато допоміг. Двоюрідна сестричка Жаніна швидко допомогла Григорію опанувати і французьку мову. Це була уже шоста мова, якою він оволодів.

З дев’ятирічного віку хлопець просиджував довгі часи в муніципальній бібліотеці, перечитуючи багато літератури. Своїми швидкими успіхами він зобов’язаний творам Ж.Верна, О.Дюма, Ф.Купера та інших відомих письменників.

У Франції батько продовжував свою підприємницьку діяльність і став комерсантом середньої руки. Хоча родина була нібито заможною, але за французькими мірками досить бідними людьми. Мабуть, саме тут Григорій став Георгієм Харпаком. Для французів слово «харпак» означало «обідранець», «голодранець», «халамидник».

У Парижі Жорж (так стали називати Григорія) продовжив навчання у школі, а в 1938р. вступає до ліцею Святої Луїзи. Проте незабаром розпочалась друга світова війна. Йому все ж таки вдалось провчитись у ліцеях Святої Луїзи і Монпансьє. У 1943р. юнак вступає до Руху Опору, в 1944р. його заарештували і відправили до фашистського концтабору Дахау. Життя висіло на волосинці, адже до євреїв у німців було особливе відношення. Та доля була до нього милостивою і він вижив.

Після війни продовжує навчання і вступає до гірничої школи, яку закінчує у 1945р., потім вчиться у коледжі Де Франс. Він багато читає, захоплюється працями видатних фізиків, відвідує лекції всесвітньовідомого фізика Ф.Жоліо-Кюрі, починає працювати в його лабораторії. Експериментальна фізика дуже захопила молодого вченого, з 1959р. він уже працював у Європейському центрі ядерних досліджень.

Експериментальна фізика захоплює молодого вченого й 1959 року він починає працювати в Європейському центрі ядерних досліджень. За своє довге наукове життя Георгій Шарпак зробив чималий внесок у розвиток світової фізики. За розробку детектора елементарних часток він у 1992р. удостоєний Нобелівської премії в галузі фізики. Про свій винахід Шарпак скромно каже: «Така собі невеличка штуковина 10х10 сантиметрів». Так високо було оцінено внесок нашого колишнього земляка в теорію фізики, зокрема ядерної. він є членом Французької академії наук, почесним доктором чотирьох найшановніших у світі університетів.

Останнім часом видатний фізик значну увагу приділяє застосуванню своїх камер у біології та медицині, створивши для цієї мети власне мале підприємство, адже премія дала для цього необхідні кошти. Тепер Шарпак розробляє новий тип детектора, за допомогою якого можна досліджувати структуру ДНК і проводити дослідження ракових пухлин. Аналоги приладу вже випробовують у Пастерівському інституті та в Женеві. Наш земляк сподівається, що до 2010 року ця робота спричинить революцію у згаданих галузях науки.

Вчений – член Французької академії наук з 1985р., професор кафедри Жоліо-Кюрі у Вищій школі фізики і хімії в Парижі, почесний доктор Женевського університету. В 1989 р. був відзначений премією Європейського фізичного товариства. У Франції він відомий як Жорж Харпак, а в Англії – Джорж Чарпак. Йому виповнилося 80 років, однак Георгій Шарпак продовжує працювати, бо колишніх учених не буває.

Світосприйняття Георгія Шарпака складалось у різних країнах різними культурами. Душу людини формує, насамперед, її дитинство. Ті роки життя, які Георгій провів в Україні, назавжди залишились в його пам’яті. У книзі мемуарів, яку він написав разом з психологом Д. Содінос «Жизнь как связующая нить», можна прослідкувати шлях, яким маленький хлопчик з Полісся пройшов до Нобелівського лауреата. «Гриша сделался кем-то другим, остался где-то далеко, в Польше, в болотистом краю, где течет Припять, не так уж далеко и от Чернобыля», – пише Георгій Шарпак. Життя складалось так, що виростаючи, він багато разів залишав своє попереднє «я». Проте без вигадливих корабликів, які він майстрував у Сарнах, не було б і його детекторів, вважає вчений. «Помню еще, что летними вечерами мы могли видеть, как крестьяне, коса на плече, возвращаются домой. Они пели своими глубокими басами, и женщины выходили им навстречу. Женщины тоже пели – старинные украинские народные песни, и их голоса поднимались с неслыханною чистотой, хриплые и высокие разом. Воспоминание необъяснимое, которое еще и сегодня трогает меня до глубины души».

Він помер восени 2010 року, так і не побувавши на землі свого дитинства. Нині рівняни зробили черговий крок до увічнення пам’яті про свого видатного земляка. Краєзнавці і просвітяни сподіваються, що книга, у якій вміщені статті та посилання на праці вченого і публікації про нього, спонукатимуть упорядників української наукової енциклопедії внести туди ім’я парижанина з Дубровиці Жоржа Шарпака.

Жорж Шарпак. Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу —

перекладено за виданням: Georges Charpak. MÉMOIRES d’un déraciné, physicien et citoyen du monde.

Éditions Odile Jacob, Paris, 2008, 2010 / ISBN 978-2-7381-2406-7