Родинне гніздо сім'ї Ворцелів, знаходилося у містечку Степань, їх рід  жив і розпоряджався в цьому містечку більше 100 років. Кого ж з себе представляли Ворцелі і що означає слово граф. Граф – це дворянський спадковий титул, це великий феодал. Значить Ворцелі – це дворяни, це великі феодали, які жили в самому Степані. Родоначальник їх – Андрій Ворцель, – німецький єврей, який поселився наприкінці XVII століття в Польщі, прийняв римо-католицьку віру і виведений у дворянську гідність.

З середовища цих графів вийшли активні діячі польського національно-визвольного руху - брати Станіслав та Микола, які стали борцями проти царського самодержавства, Микола - Яків Ворцель, учасник війни 1812 року проти Наполеона був посередником між Південним товариством декабристів, що діяло и Україні, та рівненською групою „Польського демократичного товариства”. Після  повстання у грудні 1825 року він кілька років перебував під арештом, був позбавлений усіх чинів, відданий у рядові та засланий на Кавказ під кулі горців. Згодом через багато років повернувся в Степань.

У Рівненському державному архіві зберігаються документи у яких іде мова про діда Володимира Короленка (по ма­тері) - Йосипа Скуревича. То був небага­тий поляк-шляхтич, котрий за дорученням Миколи Ворцеля керував Степанеьккм маєтком. Про нього, як і про молодого графа письменник згодом розповість в авто­біографічній повісті "В поганому товаристві”, хоч прямо не назве їхніх імен. Дід Короленка багато років був юридичним власником і фактичним розпорядником великого маєтку, що належав Ворцелям.  Оскіль­ки граф смертельно захворів, а син, який служив у гвардії Царства Польського, був піл арештом  за декабристські переконання, старий побоявся, щоб маєток не пот­рапив у небажані руки, зробив заповіт на користь управителя. Незабаром граф помер, а сина відіслали  рядовим на Кавказ спокуту­вати політичні "гріхи". Таким чином, дід письменника став законним власником ве­личезних маєтків.

Минали роки. Молодий граф відзначився у війні і горцями і отри­мавши прощення, повернувся у Степань. Управитель, як чесна людина, при багатьох свідках-сусідах склав звіт перед аристокра­том до копійки. Микола Ворцель обнімав його і клявся у вічній дружбі. Але скоро все забув. Вдався до легковажних вчинків у сім'ї свого благодійника.

Дід образив невдячного панича і пішов од   нього   убогим.     Така   неприваблива життєва історія, то стосується, безперечно особи Миколи Ворцеля.

Його брат Станіслав-Габріель брав ак­тивну участь у польському повстанні 1830 - 1831 рр. (керував двома „гонами борців за свободу” в Ковельському повіті), за що царський уряд відібрав у нього Степанський маєток і передав державі. Після розгрому російськими військами повстан­ня він емігрував до Англії, де керував демократичними організаціями своїх спів­вітчизників - вигнанців, був тісно зв'язаний з Олександром Герценом. У боротьбі проти самодержавства і кріпацтва С.-Г. Ворцель обстоював ідею об'єднання польського і українського народів. На батьківщину Станіслав так і не повернувся. Помер в еміграції у 1857 р.

Земельний маєток Ворцелів обіймав усі села Степанської волості, починаючи селами Ставок-Злазне і кінчаючи селами Бутейки, Вербча, Кричильськ, Корост... Двоповерховий палац їх стояв у саду напроти Троїцької церкви, коло якого впоперек до теперішньої Садової вулиці була прибудована одноповерхова довга будівля для життя прислуги.

Разом за палацом, метрів за 40, була побудована в саду над вулицею кругла вежа, яку називали часовнею. Часовня ця мала в діаметрі метрів 4 і вишиною метрів 7. На ній зверху був прикріплений великий годинник, який подавав години для працюючих у полі і ближчому лісі кріпаків, в особливості під час виходу їх на роботу, під час обіду, а також по залишенню робочого дня. Часовня, а також дім Ворцелів стояли ще в 20-х роках XX століття, а пізніше були  розібрані.

В саду Ворцелів з північної сторони палацу були насаджені фруктові дерева, з яких є ще кілька старих груш і тепер. Це коло теперішнього літнього театру в парку. Весь сад був обведений такою огороджею: муровані стовпи товщиною 70 см і вишиною 2,5 м з пазами, в які були заложені обрізні соснові дошки 50-ки.

На старому римо-католицькому кладовищі Ворцелів силами кріпаків збудували усипальню, тобто маленьку піраміду, в якій хоронили помираючу свою родину. Ця піраміда, а також один забальзамований труп в ній ще і тепер.

Рід Ворцелів звівся у кінці XIX століття. Це були одні з самих найжорстокіших експлуататорів працюючого населення Степанщини.