КОСТЯНТИН МЕЖАНОВ

Ти прагнув вигнання. - І ось воно здійснилось. Позаду - тихий грім зачинених сердець...

Що сталося з тобою? Що в тобі змінилось? Яких хрестів тобі, щоб ти відчув,

що це - кінець. Самотність - це не страх. Самотність -

це чекання Єдиної зорі у сутінках тих снів, Яким нема кінця... Самотність - це остання Надія на любов. Це неба тихий спів.

І ти у пустоті відчиненого серця Стоїш, неначе тінь, і дивишся в лице Стихіям світу. Ледве чути скерцо Душі летючої. Ти завжди знав про це. Ти знав пророцтва всі і пошепки промовив Паролі всіх найпотаємніших адрес. Там ждуть тебе. Ти вже й вина замовив. Дорога довга, наче ніч. Ти прийдеш без. ...Ти й досі - у вигнанні. Ти сам -

своє вигнання. Попереду - роки блаженних потрясінь, Запалена душа й повільне загасання... Позаду тінь. Ти скоро втратиш тінь.

Звикаєш до самотності, бо втеча - Це, врешті, вигнання з пустелі міста, Освяченого плачем Єремії, Повільна путь у справжнє небуття. Не залишай себе напризволяще. Повторюючи пошепки пророцтва, Гортай зірки, як древній манускрипт: Не відповідь шукай, а тільки шлях. Причетності. Прозористі. Як дивно! - Безмежжя хвиль, незбагненність відлу І слів садів, і навіть тиша серця... А туга - то остання благодать. Лунають сурми ті, яких не чують... У сутінках блукає безпорадно Невтішна тінь, ховаючись від вітру. А сум залишиться з тобою назавжди.