Жанна Качинська працює у відділі кадрів Сарненської дистанції колії. Вона очолює місцеву профспілку, а у вільний час складає вірші, вишиває стрічками квіти, виховує онуків і своїм прикладом доводить: встигнути можна багато, якщо те, що робиш, дарує радість.

З дитинства вона дуже любила танцювати. Після школи вирішила вступати до Дубенського культурно-освітнього училища на хореографічне відділення.  Після отримання диплома працювала методисткою в районному будинку культури. Паралельно багато років була учасницею народного аматорського хореографічного колективу «Пролісок». Далі був клуб «Залізничник» у місті Сарни. У 1996 р. клуб перепрофілювали, відтак Жанна з колегами стала офіційно працювати у Сарненській дистанції колії. Змінилася назва посади: у штатному розписі творчі працівники теж значилися як залізничники.

За кілька років почалися суттєвіші зміни — і всі 11 «непрофільних» працівників могли залишитися без роботи. Тоді вони й звернулися до керівника дистанції колії Володимира Євтушка з проханням про допомогу. «Ніколи не забуду його слова: «Я вас усіх заберу, не хвилюйтеся». І слова він дотримав. Хтось перекваліфікувався у чергові по станції, хтось став оператором дефектоскопного візка, хтось — черговим по переїзду. Я ж на початку 2002 р. потрапила до будівельного цеху, — розповідає пані Жанна. — Від початку не розуміла, як зможу працювати на залізниці, де все згідно з нормативами та графіком. Я навіть плакала — настільки хвилювалась, як воно буде. Та сьогодні не уявляю свого життя без залізниці й наших чудових людей». Жінка пригадує, що від початку намагалася робити все якнайкраще.

 У 2016 р. на виборах до профспілки пані Жанну обрали головою профспілкового комітету. Тут їй став у пригоді досвід роботи у культурному центрі. Вона постійно організовує змістовний відпочинок, екскурсії, масові заходи як для співробітників, так і для їхньої малечі.

Качинська Ж. Сонячний поцілунок / Качинська Ж. - Рівне : ФОП Лапсюк В.А., 2001. - 20 с.

Жанна Юхимівна і сама не пам’ятає, коли почала складати вірші. Якісь рядки приходили вночі, і вона їх швиденько записувала, щоб не загубити думку. Спочатку їх нікому не показувала, просто складала аркушики у шухляду. У 2005 р. після смерті найріднішої людини, мами, Жанна відчула потребу поділитися своїм горем. «Я дуже сильно переживала і багато плакала. Вірші з мене просто «виливались». У цей момент таки змогла показати їх близьким і друзям», — ділиться спогадами жінка. У цьому році вийшла перша книга поетки. Видати збірку «Сонячний поцілунок» поетці допомогли колеги, друзі та профспілка. « До мене вже підходили працівники нашої бібліотеки та пропонували зробити презентацію книжки, передати її всім дитячим книгозбірням і школам. Сподіваюся, що карантин не завадить зробити це восени», — ділиться планами поетеса. Головним же своїм хобі жінка вважає вишивання картин стрічками. «Цю техніку мені показала сестра, і мені відразу сподобалось. Багато чого я ще не вмію робити. Якщо щось не виходить — відкриваю інтернет і шукаю відеомайстер-класи. Вишивання — це творче заняття, що дарує відчуття спокою та гармонії в душі. І такі хвилини треба дуже цінувати».