м. Сарни - смт. Степань -  м. Сарни

Протяжність активної частини:  7 км.

Як дістатися: маршрутний автобус Сарни – Степань, Рівне – Степань, Рівне – Кузнецовськ, Рівне – Кричильськ, Рівне – Велике Вербче.

Туристичні об’єкти: Спаська церква, Миколаївська церква, братська могила радянських воїнів, пам’ятник воїнам повстанського руху, санаторій “Горинь”, земляні вали замку, Свято-Троєцька церква, джерело мінеральної води, “Мурованик”, пам’ятний знак на польському кладовищі, пам’ятний знак “Тризуб”, народний музей (дитячий садок “Калинка”), музей картин Степана Чуприни (Степанська загальноосвітня школа), братська могила радянських льотчиків, могила першого голови сільської ради Линки І.М., склеп графів Ворцелів, єврейське кладовище.

Відстань від м. Рівне – 85 км.

Відстань від м. Сарни – 50 км.

Маршрут розпочинається від вказівного знаку “Степань”, який розміщений на початку мосту через річку Горинь, від в’їзду в селище. Праворуч мосту розкинувся луг з урочищем “Мануйлиха”. Зліва на південь – широко та розмашисто простягнувся луг, упираючись у лівий берег Горині. За високим бетонним мостом (0,5 км), перекинутим через річку, яка обсаджена з обох сторін вербами, на протилежному березі відкривається перед нами Степань.

Справа – автостанція. Зліва на високому березі річки височіє Преображенський (Спаський) храм, побудований в 1749 р. в стилі барокко, що віками був окрасою містечка. В 1963 році цей храм було зруйновано і розібрано на будівельні матеріали. В Канаді вийшла книга архітектурних пам’яток України, де було вміщено ілюстрацію Степанської Преображенської церкви, нині вона відбудовується.

Прямо за мостом, де зараз сквер, раніше був майдан. Тут споконвіку проводилися ярмарки, де продавали, купляли та збагачувалися або розорювалися. Зерно, худоба, шкіра, реманент – все, що добувалося тяжким господарським трудом і привозилося з околишніх сіл та хуторів, скуповувалося за безцінок або ж обмінювалося на дорогі, але такі необхідні для повсякденного вжитку товари: гас, сірники, сіль, цукор, сукно, ситець… .

Зараз на цьому місці знаходиться братська могила радянських воїнів, а на самому майдані нещодавно встановлено пам’ятник у вигляді хреста. Він побудований на честь воїнів-односельців, які боролися за волю і державність України.

Прямуючи по асфальтованій дорозі, потрапляємо на територію санаторію “Горинь”. Справа бачимо перед собою адміністративне приміщення. Поряд височіє реконструйована Миколаївська церква, яка була побудована в 1775 р. за допомогою нового власника  містечка графа Ворцеля. В 60-х роках минулого століття церква була спаклюжена і перетворена в клуб, а пізніше в більярдний зал. Сьогодні ж завдяки громадськості цей храм відбудований і діючий.

Рухаючись ліворуч 300 м по вул. Новохатській, розміщений санаторій “Горинь”, завдяки якому  Степань отримав статус курортного містечка. Створений у 1965 році будинок відпочинку був перепрофільований у 1975 році в санаторій шлунково-кишкового профілю “Горинь”. Це сучасна оздоровниця бальнеологічно-питного лікувального профілю з розвиненою лікувально-діагностичною базою. Функціонують лабораторії, кабінети, ванни, озокеритове, гальваногрязьове й інші відділення. Люди проживають у комфортних двомісних номерах, для них обладнані теренкур, спортмайданчики, пляж, організовуються екскурсії в ліс тощо. Відтак 24-денні курси лікування доповнюються змістовним, цікавим відпочинком. Мінеральна вода “Степанська” відома далеко за межами області завдяки своїм унікальним властивостям, аналогом якої у світі є лише “Миргородська” та “Баден-Баден” у Німечинні і “Ахен” в Англії. Довгий час санаторій був закритий, чим завдано непоправного матеріального і морального збитків. Це сталося після аварії на Чорнобильській АЕС. І лише в 2005 р. санаторій “Горинь” гостинно відкрив двері для жителів області.

Постійнодіюче джерело з мінеральною водою знаходиться навпроти їдальні на відстані 80 м на території земляної фортеці з високим насипним валом та підземними ходами. Цю фортецю колись називали “Замчисько”, зараз “Вал”, тому що на високій насипній горі оточеній з усіх боків водою ріки Горинь знаходився замок. Вал-“Замчисько”  був серед самого міста . Тепер від цього замку залишились тільки руїни, а саме – частина стіни. Саме тут вдивлявся вдалину і обмірковував свої плани військових дій російський цар Петро І. Згідно народних переказів, саме його військо дало тут перший бій шведському королеві Карлу ХІІ.

Поряд із Валом знаходиться Свято-Троїцька церква та Дзвіниця, які були побудовані в 1759 році. Згодом церква стала соборною. При ній були відкриті школа та богодільня. Саме ця єдина споруда в первинному вигляді дожила до наших днів і є найстарішою будівлею в Степані. І нині в храмі проходять богослужіння. Ці споруди належать до пам’яток архітектури національного значення.

Далі вздовж вул. Новохатської  на відстані 1 м з лівої сторони знаходиться ще одне джерело мінеральної води.

Пройшовши далі ще 300 м виходимо за межі села. Над дорогою, яка веде з Степаня до села Золотолин, є два урочища  – “Добриця” і “Мурованик”.

Раніше це були  дві муровані з цегли історичні пам’ятки у вигляді грубих стовпів. Дотепер  вони були фактично зруйновані, нещодавно один з них відновлений. Стояли вони один від одного на відстані приблизно 700 м. Що це за пам’ятки, документально не можна довести. За місцевими переказами тут стояв колись фронт двох воюючих сторін. З південної сторони с. Золотолин – татари, а з північного,  від Степаня, – русини. Поміж ними протікала річечка, яка впадала в ріку Горинь. Тут було укладено перемир’я між воюючими сторонами і побудовано на честь нього ці архітектурні пам’ятки. По тій пам’ятці, що  ближча до міста і зараз в процесі реставрації, можна сказати, що вона була квадратна з вікнами зверху, в яких колись виднілись вставлені ікони, а зверху – хрест. Річечка поміж  цим фронтом, а також і урочище названо Добрицею від слова “добро”, що зробили обидві воюючі сторони, а ближче до міста все урочище поля названо “Мурованик” від  слова “мурований стовп”.

Повертаємось до селища та рухаємось 800 м вул. Дорошенка, повертаємо на   вул. Сердюка та через 100 м звертаємо на вул. Шевченка, далі за 700 м звертаємо ліворуч,  де знаходиться польське кладовище, в центрі якого стоїть хрест в пам’ять полякам - парафіянам костелу в ім’я Святого Михаїла (1614 – 1943рр.).

Навпроти кладовища  насипана могила-курган із знаком “Тризуб” на місці поховання жертв більшовицького терору в 40-х роках ХХ століття.

За 100 м на вул. Шевченка (в дитячому садку “Калинка”) знаходиться народний музей, експозиції якого висвітлюють славну багатовікову історію селища. Під керівництвом Рачицької Л.М. відновив свою роботу в 2001 р. Музей складається з двох зал: історії та побуту степанців кінця ХІХ початку ХХ століття, нараховується 154 експонати, найдавніші з них датовані ХІІІ-ХV століттям, серед них зброя, яку знайдено на Степанському Валу, лопата часів Київської Русі, бивень мамонта та інші. Експонати музею яскраво розповідають про історію села, побут його жителів, стародавні традиції, життя і творчість місцевих письменників та художників, історичних осіб, які відвідували селище: Петро І, О. Купрін, шведський король Карл ХІІ, Северин Наливайко. Про роботу Степанського народного музею відомо далеко за межами нашого району.

Поряд з музеєм знаходиться місцева школа, в якій розміщена виставка картин відомого самодіяльного художника С. Чуприни. Кожна його картина – це драматичний твір історії рідного краю, його знедоленого життя, прагнення до волі, незалежності.

Пройшовши вулицею Б. Хмельницького 200 м потрапляємо до старого кладовища. Варто звернути увагу на найстаріші могили. Це козацькі могили, на місці яких залишились лише кам’яні хрести, давні могили священників, що знаходяться поряд з каплицею, а також братська могила радянських льотчиків, могила першого голови сільської ради Линки І. М.

Навпроти, на вулиці Пушкіна, старому римо-католицькому кладовищі, знаходиться гробниця Ворцелів, рід яких жив і розпоряджався в Степані більше 100 років. Усипальниця, тобто маленька піраміда, була збудована силами кріпаків для захоронення помираючої родини. Один забальзамований труп з гробниці, ще не так давно знаходився там.

 Далі наш маршрут пролягає 400 м по вул. Пушкіна, повертаємо на вул. Київську, якою рухаємось 300 м та повертаємо праворуч до єврейського цвинтаря, де в 1942 році німці масово розстрілювали єврейське населення, яке в основному проживало біля Горині в районі поміж мостом і поштою, а  пізніше – було переселене в спеціальне “гетто” обгороджене  колючим дротом. Коли на цвинтарі вже не вистачало місця – приречених розстрілювали на піщаному обриві, що за сусіднім селом.

Туристичний маршрут цікавий своїми природними краєвидами, історичним минулим, а також зустрічами із цікавими людьми, які займаються різними промислами – бісероплетінням, вишиванням, виготовленням скрипок, різьбою по дереву, флористикою, бджолярством та ін.

На протязі всього маршруту чимало закладів громадського харчування та затишних кафе радо зустрінуть Вас.

Відвідайте цю унікальну місцевість і вам обов’язково захочеться повернутись сюди.