З історії християнства відомо, що служіння єпископа – одне з найдревніших і найвідповідальніших у церкві. Перших єпископів обирали апостоли з достойних людей, які готові були слідувати за ним, проповідуючи Євангеліє. Ця апостольська спадковість збережена в православній церкві донині, передається під час рукопокладення кожному, кого Господь прикликає до цього високого служіння. У нашому краї вже понад десять років його звершує високопреосвященніший владика Анатолій, кандидат богословських наук, доктор філософії, доцент Ужгородскої православної академії.

Архієпископ Сарненський і Поліський Анатолій народився 28 липня 1957 року в місті Старо-Костянтинів Хмельницької області. У 1975 році закінчив середню школу. З 1975 по 1977 рік проходив військову службу.

1979 року вступив до Ленінградської духовної семінарії, а 1986-го - до Ленінградської духовної академії.

У 1982 році 14 лютого висвячений у сан диякона, а 21 лютого - в сан священика. Священицьку хіротонію звершив митрополит Ленінградський і Новгородський Антоній (Мельников).

Рішенням Навчального комітету при Священному Синоді був відряджений на служіння до Київської єпархії. Екзархом України призначений настоятелем Свято-Марії-Магдалинівського храму м. Біла Церква та благочинним Білоцерківського і Сквирського районів Київської області.

1988 року призначений настоятелем Свято-Михайлівського храму міста Обухова та благочинним Обухівського, Миронівського, Кагарлицького, Богуславського районів Київської області. Збудував новий храм з каплицею в місті Обухові.

1992 року пострижений у чернецтво в Києво-Печерській Лаврі і возведений у сан ігумена. З 1993 року - секретар Київської Митрополії.

28 жовтня 1993 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив хіротонію архімандрита Анатолія в єпископа Рівненського і Острозького. Протягом двох років владика очолював Рівненську і Острозьку кафедру.

З 27 серпня 1995 року Священним Синодом призначений на Глухівську і Конотопську кафедру.

30 березня 1999 року рішенням Священного Синоду УПЦ була відкрита нова єпархія на Поліссі, першим керуючим якої призначили єпископа Анатолія.

У день пам'яті рівноапостольного князя Володимира, 28 липня 2004 року, владику було возведено в сан архієпископа.

Архієпископ Анатолій захистив дисертацію на тему «Життя та діяльність проф. В. М. Бенешевича в історико-богословському осмисленні» та здобув звання кандидата богослов'я.

Владика Анатолій розповів журналістам про своє служіння в Сарненсько-Поліській єпархії Української православної церкви : Дуже приємно повідати про ду­ховне життя на теренах Сарненсько-Поліської єпархії, яка була зас­нована в 1999 році рішенням свя­щенного синоду Української право­славної церкви. Саме мене тоді при­значили першим її архієреєм. До складу єпархії входять Сарненський, Дубровицький, Березнівський, Володимирецький, Рокитнівський, Зарічненський і Костопільській рай­они. До цього, у 1993-1995 роках, керував Рівненською та Ост­розькою єпархією, потім ще п'ять років очолював Глухівсько-Конотопську, що на Сумщині.

Сарненсько-Поліська з початку нараховувала 165 парафій. Тепер у неї вже входить 300 релігійних гро­мад УПЦ. За 12 років у 135 населе­них пунктах звели нові храми. У цю благу справу вкладено надзвичай­но багато зусиль єпархіального уп­равління та віруючих людей. А ще на теренах єпархії діють три чоло­вічих монастирі: Свято-Покровські у селі Хотинь Березнівського та в Цепцевичах Володимирецького районів і в честь Ікони Божої Ма­тері «Живоносне Джерело» в Масевичах Рокитнівського. Ці обителі збудовані стараннями насельників, і земляки-поліщуки смиренно несуть там послух молитви за всіх вірую­чих людей і навіть за тих, хто ще не зігрітий вірою Христовою, але обо­в'язково з часом навернеться до Бога. Крім того, у краї діють дві жіночі обителі. Іверської ікони Божої Матері розмістилась у Рокитнівському районі в урочищі «Юзефін», у лісовій місцевості, далеко від населених пунктів. І там 20 монахинь переважно молодого віку, а це наші поліські дівчата, прийнявши черне­чий постриг, несуть подвиг молитви за народ, державу. Так само тру­дяться сестри і в монастирі в честь Волинської ікони Божої Матері в селі Серники Зарічненського райо­ну. І чоловічі, і жіночі обителі є ду­ховними лампадами, де насельники не тільки загартовують себе молит­вою та працею, а стійко оберігають православну віру.

Та не тільки в монастирях єднає­мо людей в молитві, але й у пара­фіях, адже багато храмів побуду­вали, підготували для них священ­нослужителів. Загалом за своє ду­ховне життя висвятив понад півтисячі священиків. А цими днями ми­нуло рівно тридцять років мого перебування священному сані. Швидко пробіг цей час. Пригадую складний «брежнєвський» період,гоніння на церкву, коли служби безпеки знищували талановитих священників, переслідували молодих людей, які бажали вступити до духовних семінарій, серед них і мене.

Тодішній державній устрій обмежував нас у правах, та з поміччю Божою витерпіли це, пережили. Коли нині стою біля престолу Божого, уже в сані архієпископа, постійно молюся, щоб Господь дав сили до­стойно нести святительський под­виг. Щоденно удосвіта, біля шостої години, від єпархіального управлі­ння виїжджаю до парафій, розки­даних по семи північних районах області. Упродовж року повинен побувати в трьохстах населених пун­ктах. До кожного їду, щоб молити­ся за людей, за їхній добробут і бла­гополуччя. Молюся за живих і за мертвих. Коли ж перебуваю в єпар­хіальному управлінні, приймаю гро­мадян, розділяю їхні печалі та біди, втішаю, допомагаю. Наставляю мо­лодих, адже в нас навчаються священики, які набувають практичного богослужбового досвіду. Ось так непомітно й проходить святительсь­ке життя, у молитві та праці, на сла­ву Божу та Поліського краю.

Також  розповів  владика Анатолій і як складаються відносини церкви та влади : Питання дуже насущне. Хоча закони відокремлюють церкву від держави, та не відокремлюють від суспільства, загального життя. Люди смиренно трудяться, щоб за­безпечити майбутнє дітей, намага­ються виживати в нинішній непрос­тий час і водночас повертаються в лоно церкви для молитви, для ду­ховного життя. Тож вірян не можна відокремити від держави, так само як і від церкви. Дуже приємно, що керівництво Сарненського району й усіх, що входять до складу По­ліської єпархії, люди помірковані, навіть релігійні. З повагою ставлять­ся до церкви, духовенства, вірую­чих.

За тридцять років свого служіння Богові бачив різних керівників: і хороших, і не дуже. Були такі високопосадовці, які закривали та знищували храми, принижували священників і віруючих. Бог їм Суддя. Тепер уже про них і не згадую. Не так давно були і такі, що наробили багато лиха церкві.

Сарненський Свято-Покровський кафедральний собор - це гордість сарненців і всієї єпархії. За останні роки побудували нове при­міщення єпархіального управління, а також храм у честь Олексія Чоловіка Божого, зручність якого вже оціни­ли багато жителів міста. Цей невелич­кий тепленький будинок доповнив архітектурний ансамбль на подвір'ї собору, допомагає сарненцям, коли в родини приходить біда і хтось по­мирає, і саме сюди на ніч можна за­нести труну, що є проблемою для багатоквартирних будинків з вузень­кими коридорами та сходами. То ж кафед­ральний собор є духов­ною лампадою, яка прикрашає весь Поліський край.