Петро Петрович Гулак-Артемовський

Початкову освіту поет отримав удома, батько-священик навчав своїх дітей самотужки. У 1801 році в одинадцять років батько віддає Петра до бурси, потім хлопець навчається у Київській духовній академії, яка в ті часи давала учням певну середню та вищу освіту — не лише духовну, а й світську: в академії викладали математику, французьку мову, основи природничих наук і медицини.

Київська Духовна Академія

Академія була на той час єдиним навчальним закладом, до якого, крім дітей місцевої знаті та козацької старшини, приймали навіть селян; повний курс навчання тривав дванадцять років. Рівень викладання в академії у роки перебування там П. Гулака-Артемовського був не гіршим, ніж у західноєвропейських вищих навчальних закладах. Юнак отримав загалом ґрунтовні знання з історії, філософії, класичної літератури, досконало оволодів латинською, французькою та німецькою мовами.

У той час здобувати освіту переважній більшості молоді доводилося в надзвичайно скрутних матеріальних умовах. Не виключенням був і Петро, за його визнанням, він "зазнавав усіх негараздів і поневірянь, які випадали на долю бідного школяра", іноді навіть був змушений жебракувати та харчуватися недоїдками на базарах, а під час канікул звертався до чужих людей з проханням підвезти його додому безоплатно.

Напередодні завершення навчання хлопець раптово залишив стіни академії, можливо, причиною тому була несподівана смерть коханої дівчини. Але атестат про закінчення певного курсу все ж отримав: у листопаді 1814 р. найсвятіший синод видав указ про звільнення студента Київської академії, "закінчив курс богословського вчення, Петра Гулака-Артемовского, із духовного звання в світське для обрання роду життя". У той час у Київській академії студентам дозволялося залишати стіни навчального закладу тоді, коли вони забажають, їм видавали атестати про освітній рівень після завершення відповідного курсу. Подібні "звільнення" застосовувалися тоді до молодших синів священиків за браком вакантних місць у парафіях. Одержавши атестат такого змісту, П. Гулак-Артемовський відправився на Волинь. Після передчасної смерті матері, оселившись у Бердичеві, колишній семінарист викладав у приватних пансіонах Житомирського повіту доходжалим недоліткам місцевих поміщиків, вчителював у будинках польської шляхти, серед інших – і в Антонінах (колишня назва – Голодьки, Холодьки, Холодки, Холодиківці) Волинської губернії, маєтку князів Сангушків. Аби не скидатися на місцевих неуків, Петро Гулак-Артемовський ревно брався до самоосвіти. Вивчивши чудово латину й досконало володіючи французькою та польською мовами, він набув ґрунтовних знань у загальноосвітніх науках, особливо – історичних та словесних.

1817 р. П. Гулак-Артемовський, познайомившись із попечителем Харківського університету графом С. Потоцьким, за його порадою вступив вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а в середині 1818 р. подав "прохання" до ради університету про введення до навчальної програми курсу польської мови. Пропозицію було підтримано і вже у грудні на словесному факультеті для всіх бажаючих було відкрито кафедру польської мови, а викладав її Петро Петрович. Ця кафедра проіснувала до 1831 р.

Імператорський Харківський університет

Завдяки глибоким знанням гуманітарних наук П. Гулак-Артемовський уже після дворічного навчання в університеті склав випускні іспити, а наступного року — кандидатський і магістерський екзамени. Наприкінці 1820 р. він написав роботу "Про церковне красномовство від Феофана до Платона" та дістав звання кандидата, яке присвоювали тим, хто закінчував універси­тетський курс із відмінними успіхами, а в 1821 р. захистив дисертацію на тему "Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної та про спосіб викладання цієї" та одержав звання магістра. Ще до іспитів П. Гулака-Артемовського запросили викладати в університеті історію, географію та статистику. У січні 1823 р. він став ад'юнктом, у 1825 — екстраординарним професором, у 1828 — за відмінну працьовитість і непересічні знання — ординарним професором. Одночасно з викладанням історії, географії та статистики П. Гулак-Артемовський протягом трьох років (1831—1834) читав лекції із загальної статистики, а деякий час (1828) — з естетики та історії словесності.

Майже двадцять років Петро Петрович безперервно обіймав вищі адміністративні посади: тричі його обирали деканом факультету словесності, а з грудня 1841 і до виходу у відставку (1849) він був ректором університету. Крім того, письменник з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті шляхетних дівчат, згодом був інспектором цього ж закладу, а з 1831 р. — завідуючим навчальною частиною Харківського та Полтавського інститутів шляхетних дівчат. Отже, можна сказати, що він був справді блискучим педагогом й адміністратором.

Харківський інститут шляхетних дівчат

За час роботи на адміністративних посадах він зробив дуже багато для розвитку навчальних закладів і освіти. Зокрема, у 1830-х рр. за його ініціативи в університеті були засновані для студентів під керівництвом професорів "учені бесіди, які збуджували діяльність думки і слова". Ставши ректором, П. Гулак-Артемовський з метою заохочення молоді до науково-літературних занять запропонував раді університету власним коштом надрукувати кращі студентські твори та кандидатські дисертації. Рада навчального закладу із захватом підтримала пропозицію, але від грошей професора відмовилась. Вийшла книга "Досвід у творах студентів Харківського університету" (1846), яка свідчила не тільки про таланти тодішніх вихованців, а й містила статті, що мали наукове значення. Особливо багато уваги приділяв Петро Петрович упорядкуванню різних справ у Полтавському та Харківському інститутах, дбаючи, щоб вихованки одержали ґрунтовні загальноосвітні знання.

Письменник був двічі одружений. Першою його дружиною була француженка Луїза, народила двох синів:  Клеоника (у майбутньому талановитий скрипаль-віртуоз) та Йосипа, рано померла від застуди. Петро Петрович згодом одружується на звичайній дівчині Єлизаветі Федорівні. У сім’ї, яка жила на околиці Харкова, народилося одинадцятеро дітей. Імена у дітей були дуже оригінальні – Епільдафор, Смарагд, Клеопатра, Аполлінарія, Санечка, Полінушка…

П. Гулак-Артемовський постійно цікавився культурним та літературним життям, історією і творчістю українського народу. Помітну увагу приділяв питанням міжслов'янських літературних взаємин, вивченню фольклору та етнографії слов'янських народів. Письменник був не тільки професором словесності та ректором університету, насамперед він відомий байками та віршами. На початку XIX ст., у час, коли поет виступив зі своїми творами, нова українська література тільки починала розвиватись. Перша друкована національна поема "Енеїда" І. Котляревського, написана народною мовою, справила величезний вплив на подальший розвиток українського літературного процесу. На той же період припадають і перші дослідження історії українського народу, його мови, побуту, збирання та вивчення усної народної творчості.

У Харкові, зокрема, розгорнув діяльність із збирання українських народних пісень М. Цертелєв, створювалися гуртки любителів української народної мови. З 1816 р. почали виходити харківські журнали "Український вісник" і "Харківський Демокріт", у яких друкувалися фольклорні матеріали та твори українською мовою. Тоді ж українською писав твори і П. Гулак-Артемовський, його ранні поезії яскраво відображали намагання наблизитися до народної творчості, а самобутній поетичний талант і високу майстерність сучасники цінували понад усе. Художня спадщина митця висунула його в ряди перших класиків нового українського письменства.

До творчого доробку П. Гулака-Артемовського належать байки (байка-казка, байка-приказка), притчі, вірші, послання, балади. Гулак-Артемовський заклав основи нової байки, дав перші зразки романтичної балади, збагатив літературну мову, показав приклад майстер­ного віршування.

Перший оригінальний вірш, написаний українською мовою – “Справжня добрість” – був створений 17 вересня 1817 р. та мав грайливе жанрове визначення “Писулька до Грицька Прокази”

У 1818 — 1819pp. Гулак-Артемовський друкує в "Українському віснику" переклади прозових творів, критичних статей польських письменників.

1819р. — переклад з польської мови "каледонської повісті" (шотландської) "Бен-Гріанан" ("Український вісник"); нарис " Синоніми, задумливість та роздуми (наслідування польської прози)".

1818р. — "казка" "Пан та Собака" ("Український вісник"), написана на основі фабульної канви чотирирядкової байки І. Красіцького "Pan і Pies" та окремих епізодів іншого його твору — сатири "Pan niewart slugi". Ця "казка" Гулака-Артемовського відіграла помітну роль в розвитку жанру байки на Україні. Це була, по суті, перша українська літературна (віршова) байка, написана із свідомою орієнтацією поета на фольклор, на живу розмовну мову.

1819р. — письменник опублікував в "Українському віснику" ще дві байки — "казку" "Солопій та Хівря, або Горох при дорозі" і "побрехеньку" "Тюхтій та Чванько".

1820р. — цикл байок-"приказок": "Дурень і Розумний", "Цікавий і Мовчун", "Лікар і Здоров'я" ("першоджерело" — приповідки І. Красіцького).

У 1827р. Гулак-Артемовський написав ще три байки — "Батько та Син", "Рибка", "Дві пташки в клітці". Цей, останній, цикл байок Гулака-Артемовського також пов'язаний з творчістю Красіцького.

Спираючись на літературні зразки попередників в українському і світовому байкарстві та на фольклорні традиції, Гулак-Артемовський творив цілком оригінальні, самобутні вірші, йдучи від просторої байки-"казки" через байку-"приказку" (цю традицію продовжив Л. Боровиковський) до власне байки, з якою згодом успішно виступили в українській літературі Є. Гребінка й особливо Л. Глібов.

Виступи письменника в "Українському журналі" свідчать про пошуки нової естетики. Крім двох віршів" Сподівання душі християнської" та перекладу уривка з поеми "Суд Любуши", Гулак-Артемовський опублікував там перекладні статті "Про поезію та красномовство", "Про поезію та красномовство на Сході" (продовження першої) і "Про поезію та красномовство в давніх і особливо у греків і римлян".

Не останню роль у пошуках письменника відіграло читання ним в університеті лекцій з естетики, які він готував один час за книгою О. Галича "Досвід витонченої науки", де були викладені основні положення романтичної теорії, зокрема пропагувалися твори Жуковського, визначалися нові жанри — романтична балада, поема, романс тощо.

1827р. — виступ на сторінках "Вісника Європи" із "баладами" "Твардовський" і "Рибалка", якими представлено романтичну баладу різних тональностей.

"Твардовський" — це вільна переробка гумористичної балади А. Міцкевича "Пані Твардовська", основу якої становить досить популярна у слов'янському фольклорі легенда про гульвісу-шляхтича, що запродав душу чортові. Балада "Твардовський" користувалася значним успіхом у читачів. Після публікації у " Віснику Європи " вона відразу була передрукована в журналах "Слов’янин", "Dziennik Warszawski", вийшла окремим виданням.

"Рибалка" — переспів однойменної балади Гете (ще раніше її переклав Жуковський) — має вже виразно романтичний характер.

1827р. в "Віснику Європи" Гулак-Артемовський друкує дві переробки Горацієвих од "До Пархома" (вперше до Горація Гулак-Артемовський звернувся ще 1819р., надрукувавши в поважному стилі переклад його оди "К Цензорину". На кінець 20-х pp. і пізніше (1832, 1856) йому належить кілька наслідувань Горацієвих од. Це, передусім, два віршових послання "До Пархома").

З кінця 20-х pp. Гулак-Артемовський відходить від активної літературної діяльності, пише лише принагідне, здебільшого у зв'язку з пам'ятними подіями в його службовому і родинному житті.

В останні роки Гулак-Артемовський написав ряд ліричних медитацій в народнопісенному дусі (жодна з них за життя автора не друкувалася) — "Не виглядай, матусенько, в віконечко", "До Любки, "Текла річка невеличка".

Помітну увагу приділяє Гулак-Артемовський питанням міжслов'янських мовно-літературних взаємин, фольклорно-етнографічному вивченню слов'янських народів. Показовою з цього погляду є складена ним "Інструкція до керівництва р. ад'юнкту Срезневському з нагоди призначається йому подорожі слов'янських землях з метою вивчення слов'янських прислівників та його літератури" (1839).

Продовжує цікавитись Гулак-Артемовський в цей останній період і літературним життям, захоплюється творами Шевченка, підтримує зв'язки з українськими, польськими діячами культури (ще раніше він познайомився в Харкові з А. Міцкевичем, з яким один час підтримував дружні стосунки), турбується про видання творів окремою книжкою. Його обирають членом кількох науково-літературних товариств, "Королівського товариства друзів науки" у Варшаві.

Літературна спадщина Артемовського-Гулака не велика, але дуже цінна; між його творами є такі, – як от: «Пан та собака», «Солопій та Хівря», «Твердовський», «До Любки», вільний переклад де-яких од Горацієвих, – що придбали йому широку славу в українській літературі. В де-яких творах («Рибалка», «Пліточка», «Дві пташки», «До Любки», «Справжня добрість»)

Артемовський-Гулак виступає справжнім романтиком, але частіше він звертається до сатіри, беручи основу для неї з сучасного життя. Змалювавши в нещасному Рябкові ( «Пан і собака») нещасного кріпака, Артемовський-Гулак один з перших звернув увагу широкої громади на бідування наших кріпаків і примусив людей, що були прихильні до народа, задуматись над гіркою долею народною і над знущанням і насильством над ним панства. Артемовський-Гулак дуже добре знав народну українську мову і був першим українським стілістом, пишучи чисто-народньою мовою. Перше повне зібрання творів Артемовського-Гулака видала львівська  «Просвіта» в 1904 році в першому томі «Писемності» (Твори Котляревського, Артемовського-Гулака і Гребінки)».

На початку 1830-х Петро Гулак-Артемовський майже відійшов від літературної діяльності, багато уваги приділяючи сім’ї. Перша дружина, француженка Луїза, рано померла від застуди. Пізніше письменник одружився з бідною вродливою дівчиною Єлизаветою Федорівною, від якої мав 11 дітей.

У1855 році Петра Гулака-Артемовського обрано почесним членом Харківського університету, а ще раніше - членом Копенгагенського товариства північних антикварів, членом-кореспондентом статистичного відділення при Міністерстві внутрішніх справ, членом Королівського товариства друзів науки у Варшаві.

В останні роки життя Петро Гулак-Артемовський майже нічого не піше. Виняток складають посвяти своїм дітям, звернення до коханої дружини і друзів. Ці вірші присвячені родинно-побутовим подіям, індивідуальним почуттям, переживанням.

Митець через усе своє нелегке життя проніс палку любов до віршованого слова.

Помер 13 жовтня 1865-го у Харкові, під час ранкового богослужіння. Похований на першому міському кладовищі. Нині там Молодіжний парк.

Заслуги Петра Петровича перед українським письменством незаперечні, його кращі твори збагачують культуру українського художнього слова. В історію нової української літератури початку XIX ст. П. Гулак-Артемовський увійшов як новатор-байкар, продовжувач творчості І. Кот­ляревського, слідом за яким увів до літератури живу народну мову, викори­стовував скарби українського фольклору. У його письменницькій діяльності чільне місце займає поетична спадщина, зокрема байки та балади. Невелика за обсягом спадщина Петра Петровича Гулака-Артемовського, визначного українського поета дошевченківського періоду, заслужено посідає одне з почесних місць в українській літературі. Пам'ятна дошка про зустріч Адама Міцкевича та Петра Гулака-Артемовського в грудні 1825 року в Харкові, встановлена на будівлі державної інженерно-педагогічної академії. У 2017 році відбулося відкриття пам'ягника класику української літератури XIX століття Петру Гулаку-Артемовському біля Харківського національного університету імені Василя Каразіна. Автори меморіалу - скульптор Олександр Рідний і архітектор Сергій Чечельницький. В багатьох населених пунктах України є вулиця Гулака-Артемовського, у Києві є вулиця Гулаків-Артемовських. Пам'ятна дошка про зустріч Адама Міцкевича та Петра Гулака-Артемовського в грудні 1825 року в Харкові, встановлена на будівлі державної інженерно-педагогічної академії.

 На честь 213-річчя від дня заснування Харківського національного університету

поблизу університету встановлено пам'ятник авторства Олександра Рідного

Цікаві факти про Петра Гулака-Артемовського

• Найчастіше з прізвищем Гулак-Артемовський пов’язують автора першої української опери "Запорожець за Дунаєм" - Семена Гулака-Артемовського, але той був племінником байкаря.

• Походження свого прізвища письменник пояснював так: від "Івана Гулака, який жив у селі Артемовську. За розгульне життя місцеве населення прозвало цього Гулака "Гулякою", і, щоб не плутати з іншими представниками роду, стали звати Гулякою Артемовським".

• Страшним ударом для Гулака-Артемовського стала раптова смерть коханої дівчини. Її заможні батьки були рішуче проти їхнього союзу з Петром, дівчина зів’яла на очах та померла від сухот. Пізніше в епіграфі до байки "Тюхтій та Чванько" Гулак-Артемовський напише:
Мої дні - це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Кохання - ці солодкі чари для багатьох сердець - для мого серця було джерелом болю та сліз. Щоби полегшити свою долю і свої пекучі жалі, зітхаючи, я пишу кумедні вірші. Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших.

• У Харківському університеті Гулак-Артемовський пропрацював понад сорок років. Перші 13 років на роботі викладачем Гулак-Артемовський працював, не отримуючи зарплатні.

• Тарас Шевченко засуджував Гулака-Артемовського - мовляв, той "у пани постригся". Водночас його переспів оди Горація Шевченко назвав "геніальною пародією".

• Гулак-Артемовський був одружений двічі. Спочатку з француженкою Луїзою, яка невдовзі померла, залишивши двох синів. Вдруге поет одружився з бідною дівчиною Єлизаветою - у них було одинадцятеро дітей.

• Помер Гулак-Артемовський 13 жовтня 1865-го у Харкові - під час ранкового богослужіння у церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Це свято він особливо любив.

На полицях нашої бібліотеки:

	Гулак-Артемовський, Петро. Твори / вступ. стаття та примітки І. Я. Айзенштока. - Київ : Дніпро, 1970. - 128 с.   В цьому виданні вміщено сатиричні твори і гуморески, балади… : «Пан та Собака», «Твардовський», «Рибалка», «Дві пташки в клітці»…
	Гулак-Артемовський, Петро. Поетичні твори // Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка : поетичні твори, повісті та оповідання / упоряд. і примітки М. М. Павлюка ; вступ. стаття П. М. Федченка . - Київ : Наукова думка, 1984. - С. 32 - 137. - (Бібліотека української літератури).   На сторінках видання можна прочитати балади, байки, приказки, переклади Петра Петровича Гулака-Артемовського, створені в різний час: «Тюхтий та Чванько», «Пан та Собака», «Твардовський», «Рибалка»…
	Гулак-Артемовський, Петро. Твори / упоряд., вступ. стаття і примітки Б. А. Деркача. - Київ : Дніпро, 1978. - 160 с.   До збірки творів визначного письменника дошевченківської доби П. П. Гулака-Артемовського ввійшли оригінальні та перекладні поезії, статті, листи. В кращих творах, які відіграли важливу роль в розвитку нової української літератури, поет порушував актуальні проблеми часу.
	Гулак-Артемовський, Петро. Поезії / упоряд., авт. передм., прим. Б. А. Деркач. – Київ : Дніпро, 1989. – 262 с.   До збірки ввійшли оригінальні та перекладні поезії, статті, листи. У своїх творах автор порушує актуальні проблеми свого часу, виявляючи самодурство, аморальність і жорстокість панів, висміюючи пихатість дворян та бюрократизм чиновників.

Інтернет-ресурси

https://surl.li/ryyzou
https://surl.li/ponpos
https://surl.li/jblwxma
https://surl.li/fuwslr
https://surl.li/gnfavk
https://surl.li/dwgfnz
https://surl.li/dcaalu
https://surl.li/chcsht
https://surl.li/xbxjld
https://surl.li/jnhzof
https://surl.li/tvaroq
https://surl.li/mlemli
https://surl.li/dnchut
https://surl.li/khicdw
https://surl.li/rmelwi
https://surl.li/qibvqi
https://surl.li/odnpdc