О СКІЛЬКИ СЛІВ, О СКІЛЬКИ СНІВ МЕНІ НАСНИЛОСЬ…

95 років від дня народження Ліни Василівни Костенко,

української поетеси-шістдесятниці, письменниці, дисидентки

І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт.

І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…
Л. Костенко
 

Ліна Василівна Костенко – одна з найвідоміших українських поетес сучасності. Щира й безкомпромісна, незважаючи на вік, захоплює та дивує вольовим характером, надихає і зворушує творчістю. Справжній Майстер художнього світу Л. Костенко філософськи осмислює зміст життєвих проблем, розкриває найсуттєвіші почуття людини, її неповторність і складність, суперечливість і красу. Творчість поетеси наповнена філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальність митця перед часом, своєю совістю. Усе своє життя Л. Костенко засуджує нещирість, пристосуванство й, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання. Вона не скорилася, коли радянська цензура заборонила друкувати її твори, не мовчала в складні для України часи. На її долю випали як гучна слава, так і не менш гучне мовчання.

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в невеликому містечку Ржищеві, розташованому за 80 кілометрів від Києва у родині вчителів Василя Григоровича й Зінаїди Юхимівни Костенків. Ліна згадувала, що тато її був “педагогом від Бога”, бо міг без жодної проблеми викладати будь-який предмет у школі на найвищому рівні. До того ж він був справжнім поліглотом, бо знав 12 мов. Батьки майбутньої поетеси з ранніх років прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні зразки для наслідування.

Сім’я Ліни Костенко

Змалечку Ліна Костенко мріяла стати льотчицею, якось навіть змайструвала собі парашут із парасолі та простирадла, й стрибнула із ним. Тоді вона сильно травмувалася, після цього від мрії про польоти довелося відмовитись. Майбутня поетеса прожила в Ржищеві лише шість років, та воно назавжди залишилося в її пам'яті. Коли Ліні було 6 років, в 1936 р. родина переїхала до Києва. Жили в робітничому селищі на Трухановому острові. Школу №100, до якої ходила Ліна, було спалено разом з усім селищем 1943 року. Цьому Ліна Костенко присвятила вірш «Я виросла у Київській Венеції». 

Дитинство поетеси було далеке від легкості та розкоші. Друга світова війна стала жорстким випробуванням для її сім'ї. Батька Ліни заарештувала радянська влада і забрала від сім'ї на цілих десять років. Маленька Ліна просто не могла змиритися в душі, за що й чому її такого хорошого, розумного, інтелігентного батька так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї й матері. Ця трагедія залишила глибокий слід в душі майбутньої поетеси і стала однією з головних тем у її поезії.

Інтерес до літератури та поезії у Ліни виявився ще в її ранні роки, і цей інтерес став основою для подальшого розвитку творчого потенціалу. Ще під час навчання у школі вона відвідувала літературну студію. Писати Ліна почала в літературній студії при журналі "Дніпро", якою опікувався Андрій Малишко, друкуватися почала в 16 років. Вона надовго запам'яталася ровесникам і навіть уже відомим талантам не лише аристократичною вродою, а й напрочуд свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ та вмінням відтворити побачене несподіваними словами.

У 1946 р. були опубліковані перші вірші Ліни. Потім навчалась у середній школі № 123 на Куренівці. 1945 року школу відвідав нарком освіти УРСР П. Г. Тичина, якому учениця подарувала свою рукописну збірку. Перший вірш Ліни опубліковано в дитячій газеті «Зірка» (1946). На відмінно закінчивши школу, вступила спочатку до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер педагогічний університет ім. М. Драгоманова) на філософський факультетале залишила його. Навчання не приносило задоволення юній Ліні. Душна атмосфера повоєнного життя в столиці України кінця 40-х років виявилася нестерпною, тож дівчина вдалася до доволі рішучого кроку: Ліна пройшла дуже вимогливий творчий конкурс і стала студенткою першого курсу Московськоголітературного інституту ім. М. Горького.

Ліна Костенко, 1948 рік

Під час навчання в інституті гідно представляла українську поезію. Коли на літературних вечорах, на семінарах чи просто на дружніх вечірках у студентському гуртожитку починала читати свої твори, усі замовкали, бо враз потрапляли у полон її поетичного слова.

Під час навчанння Ліна Василівна знайомиться зі своїм першим чоловіком — польським письменником Єжи-Яном Пахльовським.У шлюбі з інститутським однокурсником, польським письменником Єжи-Яном Пахльовським 18 вересня 1956 року народила доньку Оксану (українська письменниця та культуролог, професор, викладає українську в Римському університеті ла Сап'єнца). Втім невдовзі пара тихо розійшлась, оскільки Ліна не хотіла переїжджати у Варшаву, а Ян - у Київ. Поетеса згодом написала в одній поезії: "Я люблю, коханий, Київ і Варшаву, але Батьківщина в кожного одна".

Єжи-Ян Пахльовський, перше кохання Ліни Костенко

Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 р. В наступному році вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі». Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958 р.У кінці 50-х її збірки "Проміння землі" і "Вітрила" викликали інтерес у читачів, а "Мандрівки серця" на початку 60-х закріпила її ім'я поміж визначних поетів.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 року, її критикують за «аполітичність», знято з плану знімання фільм за сценарієм Костенко «Дорогою вітрів». 1960-і роки стали піковим періодом творчості Ліни Костенко, і водночас періодом її активної громадської діяльності. Вона стала однією з провідних фігур в культурному русі “шістдесятників” в Україні. Цей рух об'єднував інтелектуалів, які виступали за свободу слова, права людини та культурну незалежність від радянської ідеології. Ліна Костенко не тільки публікувала свої поезії, в яких відкрито висловлювала свою позицію, але і активно долучалася до публічних заходів та преси, де відкрито критикувала політику тогочасної влади. Її поезія стала символом боротьби за права людини та культурну незалежність України. В 1961 р. вийшла бірка «Мандрівки серця» (1961 р.).

Літературознавці і критики пророкували їй велике майбутнє, але раптом книгу "Зоряний інтеграл" забороняє до друку радянська цензура. Аргумент — політична позиція авторки. Вірші Ліни Костенко стали ходити в самвидаві. Наступну збірку "Княжа гора" теж зняли з верстки. Сучасники розповідають, що цілком імовірно йшлося лише про одну поезію про Україну, яка не догодила тим, що була "недостатньо радянською". Але затята Костенко на поступки не пішла: "Або збірка буде із цим віршем, або не буде збірки!" У 1962 р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. У 1963 р. разом із А. Добровольським Ліна Костенко створила сценарій фільму «Перевірте свої годинники».

Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року, до появи збірки «Над берегами вічної ріки». Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. У ці роки поетеса більше публікувалась за кордоном, ніж в Радянському союзі. Остаточно в немилість комуністів Ліна Василівна потрапила, коли у 1966 році привселюдно у Спілці письменників України захищала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня, а через два роки ще й написала листи на захист В'ячеслава Чорновола. Поетеса писала «в шухляду». Це тоді були написані й «Берестечко», і «Маруся Чурай», і вірші, що склали книжки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність».

На своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п'ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у житті письменниці зокрема і в історії української літератури взагалі. Але і тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своє поетичне слово. У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1964-1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом із І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

У 1966 році вона спільно з Іваном Драчем, В’ячеславом Чорноволом і Миколою Холодним прибули до Львова на суд над братами Годинями. Про цей епізод у своїх мемуарах згадував Чорновол: «Ліна Костенко й Любов Забашта задумали… записати (вирок — авт.). „Громадськість“ буквально насильно відібрала в них ці записи. А ще Ліна Костенко після вироку кинула засудженим квіти. Квіти, звичайно, були негайно заарештовані, саму Ліну Костенко в сусідньому приміщенні „с пристрастием“ допитали, але урочиста церемонія завершення закритого суду над „особливо небезпечними державними злочинцями“, була геть зіпсована».

Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня.

Ліна Костенко в колі поетів-шістдесятників

Зліва направо: Микола Вінграновський, Іван Дзюба, Іван Драч, Іван Світличний, Ліна Костенко, Євген Сверстюк

Також Костенко виступала на підтримку Івана Світличного, Опанаса Заливахи, Михайла Косіва. А в 1968 році — мітингувала проти вторгнення радянських військ в Чехословаччину і написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна».. Цей період згадувала дочка Оксана Пахльовська: «Я — у Ржищеві, де мій дід посадив для мене грядочку великих і смачних полуниць… Ходжу навколо цієї грядочки, заклавши руки за спину, і граю в тюрму. Ось я у в’язниці, ось до мене приходять „вони“, але я нікому і нічого не скажу».

Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». У 1969 р. у діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, які поширювалися у «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.  1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології Валентином Маланчуком.

Удруге одружилася з українським кінознавцем Василем Цвіркуновим, керівником Київської кіностудії імені Довженка в 1960-х. 28 травня 1969 року народила сина Василя (програміст).

Ліна Костенко із чоловіком Василем Цвіркуновим, 1972 рік

Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. У 1977 р. Ліна Костенко повернулась у поезію — вийшла друком її збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай», у 1980 р. — збірка «Неповторність», у 1987 р. — збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У1989 р. побачила світ збірка «Вибране». У 1987 році Ліна Костенко отримала Шевченківську премію за історичний роман у віршах Маруся Чурай.

Починаючи з 90-х років Ліна Костенко стала постійною учасницею наукових експедицій до Зони відчуження, якими керував Ростислав Омеляшко. Ліна казала: «Може бути, там я спасаю душу». Ці поїздки згодом перетворилися на місію порятунку культурної спадщини Полісся. Поетеса як справжня ентузіастка збирала, рятувала та каталогізувала цінні експонати з «мертвих сіл». Вона так говорила про свої поїздки:  

«…Це моя добровільна еміграція! Я їжджу в Чорнобиль… набратися сил.

І не відмовляюся від усього того, чим пригощають місцеві.

І пироги з ягодами їм, і воду з криниці п’ю…

Хоча повторювати цього, мабуть, не варто, особливо молодим людям».

Ліна Костенко в Чорнобилі

За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко своєю найвищою відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах «Берестечко» й окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999 р. в національному університеті «Києво-Могилянська академія». У 2000 р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі філософські підтексти, що й досі змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко вгадуваним. Дебютувавши трохи раніше за «шістдесятників», вона стала їхньою «предтечею», однією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцінність, хто рішуче ламав звичні художні критерії. Вихід книжки .«Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сенсацією. І не тільки тому, що нею Ліна Костенко поверталася в поезію: читач відчував справжню тугу за книжками, в яких проступає абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорів і редакторів. «Вічна ріка» — вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, «вічна ріка» — це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське.

Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не було слабкістю чи компромісом із владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито. її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати.

У книжці «Над берегами вічної ріки», а далі й у наступних перед читачем широко розкривається національна історія («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Древлянський триптих», драматична поема «Дума про братів неазовських»).

Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Цей твір не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.

Дочка Ліни Василівни Оксана Пахльовська — літературознавець, автор статей про літературу Італії, перекладачка багатьох італійських та іспанських поетів.

Ліна Костенко із донькою Оксаною Пахльовською

Ліна Костенко стала почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», її обожнюють студенти і з трепетом ходять на її лекції, пишаючись тим, що можуть слухати «тирана» українського слова. Вона є почесним доктором Чернівецького національного університету.

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.

У 2010 році вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого». Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що призвело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч.

У січні 2011 року Ліна вирушила в тур-презентацію свого першого роману. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу. "Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га»" Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані. У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».

9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь». У липні 2018 року підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова. Останнім часом вона майже не з’являлася на публіці, воліла мовчати, але з читачами продовжували говорити її твори.

У 2014 році Ліна Костенко виступила на боці тих, хто підтримував “Євромайдан”, а від початку російської війни в Україні 2014 року — брала участь у гуманітарній акції “Другий фронт АТО”, передавала на фронт збірки своїх поезій та виступала перед військовими.

У липні 2018 року підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.

Винятком став 2022 рік, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. 14 липня 2022 року Костенко з’явилася в посольстві Франції на церемонії вручення їй вищої нагороди республіки – Ордена Почесного легіону Франції. Посол Франції Етьєн де Понсен, звертаючись до Ліни Костенко, зазначив, що аби охарактеризувати її життєвий шлях кількома словами, він обрав би «рішучість, сміливість і прагнення свободи». У своєму слові поетеса відповіла: «Орден Почесного легіону – це лицарський орден, і отримати його – це велика честь... Я відмовляюсь від усіх звань і політичної біжутерії, але цей орден приймаю з великою вдячністю і присвячую його нашим воїнам, бо то є наш найпочесніший Легіон». Тоді ж, уперше за останні 12 років, Ліна Костенко дала інтерв’ю телеканалу «Київ», у якому сказала, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої. І зазначила: «Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну».

У 2024 році Ліна Василівна стала почесною мешканкою Києва.

Ліна Василівна Костенко – це видатна українська письменниця, чиї твори вплинули на українську літературу. Її життя та кар’єра є прикладом відданості своєму ремеслу та любові до своєї країни. Її ім’я нерозривно пов’язане з українською поезією та боротьбою за свободу думки. Поетеса не просто пише – вона живе своїми словами. Її творчість надихає, викликає сльози, дарує надію.

Бібліографія
Список видань (хронологічно)

• «Проміння землі» (1957);
• «Вітрила» (1958);
• «Мандрівки серця» (1961);
• «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»);
• «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури);
• «Над берегами вічної ріки» (1977);
• «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990);
• «Неповторність» (1980);
• «Сад нетанучих скульптур» (1987);
• «Бузиновий цар» (1987);
• «Вибране» (1987);
• «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки);
• «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010);
• «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999);
• «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране);
• «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010);
• «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші);
• «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років);
• «Триста поезій. Вибрані вірші» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012);

Романи

• «Маруся Чурай»: роман у віршах (Радянський письменник, 1979);
• «Берестечко»: роман у віршах (Український письменник);
• «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010).

Поеми

• Дума про братів Неазовських
• Скіфська одіссея
• Сніг у Флоренції

Поезії

• «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»
• Віяло мадам Полетики
• «Життя іде, і все без коректур…»
• Крила
• «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…»
• «Моя любове! Я перед тобою…»
• «Мій перший вірш написаний в окопі…»
• «Очима ти сказав мені: люблю…»
• Пастораль ХХ сторіччя
• Пелюстки старовинного романсу
• Пісенька з варіаціями
• «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…»
• «Розкажу тобі думку таємну…»
• Світлий сонет
• «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!..»
• «Тут обелісків ціла рота…»
• Українське Альфреско
• «Умирають майстри…»
• «Хай буде легко. Дотиком пера…»
• «Чекаю дня, коли тобі скажу…»
 

Кіносценарії

• «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А. Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л. Костенко відмовилася від авторства.

Публіцистика

• Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала / Вступне слово Богдана Якимовича / Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 52 с. (Серія «Дрібненька бібліотека», ч. 3) / Виступ у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», вступна лекція перед студентами і викладачами 1 вересня 1999 року / Джерело: Наукові записки. Том 17. Філологія, стор. 3-10 / Національний університет «Києво-Могилянська академія», 1999 / Перша публікація у Інтернеті: Українське життя в Севастополі.

Театральні постанови за творами

29 січня 1981 року відбулася прем'єра вистави за «Марусею Чурай» у виконанні акторки Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. У день прем'єри виставу перенесли з Української республіканської філармонії до клубу заводу «Арсенал». Народна артистка України Ніла Крюкова згадує: Після концерту Ліна Костенко викликала у фоє директора філармонії Аркадія Лобанова: «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» і заліпила йому три ляпаси: «За „Марусю“, за Нілу і за себе!». Театр «Post Scriptum» випустив три вистави за творами Ліни Костенко:
• «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги;
• «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року;
• «Сніг у Флоренції», поетична драма, прем'єра відбулася 9 вересня 2018 року.

9 лютого 2018 року Київський національний академічний театр оперети дебютував із постановкою поетичної драми «Маруся Чурай», над якою працював колектив театру спільно з режисером-постановником Сергієм Павлюком. Ідея поставити «Марусю Чурай» задовго до прем'єри з'явилася у гендиректора і художнього керівника Національної оперети Богдана Струтинського, який свою творчу діяльність починав із постановки творів Ліни Костенко.
 

Екранізації

• У фільмі Національної кіностудії імені Олександра Довженка «Метелик» (2012) звучить вірш Ліни Костенко «Хуртовини».

Відзнаки

• Почесна професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія».
• Почесна докторка Львівського національного університету.
• Почесна докторка Чернівецького національного університету (2002).
• Лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»).
• Лауреатка Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»).
• Лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
• Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
• Відмовилася від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».
• Відзнака «Золотий письменник України», 2012.
• У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Шимона Редлиха та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
• У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо Лінакостенко.
• 14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону.
• 8 травня 2024 року була нагороджена званням «Почесний громадянин Києва».

Переклад

Твори Костенко перекладено англійською, польською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші перекладали польською Флоріан Неуважний та Лешек Енгелькінг. Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію. Письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася творчістю Ліни Костенко та присвятила їй три вірші.

Ліна Костенко також відома своєю роботою у галузі перекладів. Вона перекладала на українську мову твори відомих авторів і літературні шедеври з інших мов, адаптуючи європейську класику для українського читача. Ось кілька прикладів перекладених Ліною Костенко книг: “Ромео і Джульєтта” Вільяма Шекспіра. Поетеса створила власний український переклад цієї класичної трагедії. Поезії французьких класиків. Ліна Костенко впроваджувала українських читачів у творчість великих французьких поетів та драматургів. Переклади Ліни Костенко сприяли впровадженню іноземної літератури в українську культуру та розширили горизонти українських читачів, даруючи їм можливість насолоджуватися світовою класикою.

Вулиці

•У смт Тростянець є вулиця Ліни Костенко.

•У місті Бучач вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Ліни Костенко.
 

Костенко Л. В. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми / Л. В. Костенко. – К.: Рад. письменник, 1987. – 207 с.

«Сад нетанучих скульптур» — поетична збірка Ліни Костенко, видана у 1987 році. Назва збірки є метафорою, що символізує сукупність віршів та поем, представлених у книзі, які авторка образно порівнює із садом нетлінних скульптур  У своїх творах Ліна Костенко майстерно використовує метафори та синтаксичні засоби для створення емоційності та експресивності, що надає її поезії особливої глибини та інтимності. Збірка «Сад нетанучих скульптур» є важливою частиною творчого доробку Ліни Костенко, відображаючи її філософські роздуми, ліричні переживання та глибоке розуміння людської природи.

Костенко Л. Записки українського самашедшого / Ліна Костенко. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. — 416 с.

Роман написано від імені 35-річного комп’ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо, глибоко й болісно сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу. У світі надмірної (дез)інформації і тотального відчуження він – заручник світових абсурдів – прагне подолати комунікативну прірву між чоловіком і жінкою, між родиною і професією, між Україною і світом. За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» – насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання й публіцистики

Костенко Л. Берестечко : іст. роман / Л. Костенко. – Київ : Либідь, 2010. – 232 с. : іл.
Всеприсутній у століттях, Богдан Хмельницький Ліни Костенко - грандіозна постать на роздоріжжі Європи. Людина, що зводить державу, бунтар, що кидає виклик усталеній системі, пристрасний закоханий чоловік, спопелілий від зради, стратег і полководець, софістикований дипломат, безпритульний бранець власник помилок та історії, голос гідності й свободи - таким є гетьман України віч-на-віч зі своєю поразкою. Велич історичного призначення та драма самотньої людської душі - ці два виміри нерозривно пов'язані у творі. Відроджений в новій любові гетьман знову стає на чолі повсталого війська. Суверенність держави народжується з вистражданої індивідуальної свободи і зрілої людської волі. Роман у віршах "Берестечко" творився на різних етапах протистояння України та її боротьби за незалежність - від середини 1960-х до кінця 1990-х. ХХ століття впізнає себе в ХVII-му. Україна знову змушена долати фатальну циклічність своїх проблем. Але драма поразки стає філософією відродження, катарсисом, повстанням руїни людини і народу. Перемога над поразкою - основний філософський і психологічний код цього твору.

Ліна Костенко: навчальний посібник-хрестоматія / Ідея, упорядкування, інтерпретація творів Григорія Клочека. – Кіровоград: Степова Еллада, 1999. – 320 с.

Структура та зміст посібника дозволяють реалізувати нове ефективну навчальну технологію, побудовану на принципі так званого "паралельно читання". Спочатку читач цієї книжки знайомиться з біографією поетеси, з її вибраними творами, в тому числі й знаменитим романом у віршах "Маруся Чурай", а потім - з її інтерпретаціями, здійсненими відомим літературознавцем, академіком АН Вищої школи України Григорієм Клочеком. Методичні матеріали, що містять в книзі, - і запитання, і завдання, які сприяють глибокому осягненню творчості поетеси, тематика письмових творів, а також система тестів для перевірки знань. Цей посібник задовольнить інтереси вчителів-словесників, студенів-філологів, зрештою всіх, хто любить поетичне слово і прагне розвинути свою літературну освіченість.

 Костенко Л. Над берегами вічної ріки. – Київ: Радянський письменник, 1977. – 164 с.
«Над берегами вічної ріки» — фактично другий опублікований дебют авторки після 16-річного періоду мовчання й відмовлення друку. У своїй поезії Ліна Костенко роздумує про філософію плинності й реальних історичних змін: духовні цінності залишаються на найвищому рівні, але людина за свою природу минуща. Інтимне в ліриці авторки існує поряд із фаталістичним відчуттям непостійності ідей народу. Із вихідом збірки творчість авторки стала новою українською класикою кінця ХХ століття.
 

Костенко, Ліна Василівна. Річка Геракліта / Ліна Костенко ; [упоряд. та передм. О. Пахльовської]. – Київ: Либідь, 2011. – 331 с.

“Річка Геракліта” - це міні-вибране вже друкованих та нових поезій Ліни Костенко. Цикли природи та людського буття тут зв’язані в єдине ціле, циклічний міфологічний час та лінійний час християнства перетинаються між собою. Вірші-осяяння, вірші-попередження, вірші-реквієми і вірші, де тріумфує неприборкана стихія людських почуттів, створюють цілісну симфонічну “поему” філософського осягнення Часу. Художній коментар до поезій - оригінальні роботи Сергія Якутовича, який “транслює” таємницю буття через витончені фантазійні “портрети” пір року, що постають у символічних, містичних та неореалістичних жіночих образах. У післямові літературознавець Дмитро Дроздовський осмислює поетичний світ Ліни Костенко в контексті європейської художньо-філософської традиції.

Костенко, Л. Вибране / Л.В. Костенко. - Київ: Дніпро, 1989. - 559 c.

Книга віршів та поем відомої української поетеси містить твори, опубліковані впродовж останніх десятиліть, поезії з книг "Зоряний інтеграл" та "Княжна гора", а також найновіші вірші, що склали розділ "Інкрустації".