Духовне буття нації неповноцінне без знання власної  історії. Не дати заснути традиціям,  не дати розтектися, розчинитися в плині  сучасності  все своє життя прагнув самодіяльний художник із селища Степань - Степан  Іванович Чуприна.

Народився художник  в старовинному містечку на  Рівненщині  15 листопада 1915 року в сім’ї Івана  Артемовича та Анастасії Іванівни Чуприн. Та й ім’ям нарекли батьки  на честь Степаня, бо й справді славну історію мав він, що й дотепер збереглась  в переказах, легендах та піснях і не лишає байдужим нікого із своїх мешканців.

Своє захоплення від історії, природи Степан Чуприна намагався перенести на папір та полотно. Його перші твори, написані вугіллям на шматках дерева, вбирали все почуте, побачене про героїчне минуле рідного краю, що дзвеніло в піснях, легендах, переказах. Воно оживало на його картинах, приходячи із  забуття і здавалося, що то не дитяча уява творила картини, а  сама наша історія, наше життя.

Захоплення здібного хлопчика помітив вчитель  малювання  Владислав Даховський, який і став першим наставником майбутнього митця. Сумлінний школяр почав брати участь в усіх шкільних конкурсах для юних художників і отримував перемоги.

Після закінчення семирічки  наставник юного  художника Владислав Даховський радить здібному учню продовжити  мистецьку освіту. Та де було думати про навчання за часів панування  Польщі бідному   хлопцю. Отож, мрія про вищу освіту  залишалася поки що лише мрією. Потрібно було важкою працею здобувати хліб. Але молодий художник і в цих умовах  знаходив  можливість самостійно вдосконалювати свою  майстерність. 

У 1931 році Степан Чуприна вступає до Степанського осередку «Просвіти». З  1931 по  1932 роки - навчається в художній студії  професора Ставничого. В ці роки народжуються  нові картини,  які несуть радість  творення і краси не тільки митцеві, а й його землякам.  З довоєнної художньо-мистецької спадщини Степана Чуприни, нажаль,  нічого не збереглося. Твори  художника стерли бурхливі грози, що пронеслися над нашою землею, яку він і в дні радощів, і в дні горя  безмежно любив.

Після війни Степана Чуприну не полишає бажання   вчитися, працювати. Він продовжує вдосконалювати   техніку  живопису свого улюбленого виду малювання.  Закінчивши вечірню школу,  вступає на заочне відділення до Московського народного університету мистецтв імені Н.К.Крупської на факультет образотворчого мистецтва. Мрія про освіту здійснилася аж у 1967 році, а у 1970 він отримує  диплом  про вищу освіту.

Зазирнемо в щедрий сад самодіяльного художника. Він нас зустріне  і здивує  дивовижними чарівними квітами своєї   щедрої душі, яким суджено  вічно квітнути мистецькою     красою і художньою досконалістю. З його картин  озивається  до нас сама душа художника,  на полотні його радість і щастя, біль і горе нашого народу, неповторна     краса рідної землі, далеке,  покрите сивою  пеленою  часу, збережене   лише в архівних  документах, переказах, піснях напівстерте минуле. Кожна картина художника – це драматичний твір історії України, її знедоленого життя, прагнення до волі,  незалежності. Вони примушують думати, пробуджують уяву, народжують  світлі сподівання. Звичайно, такі роботи несуть не тільки естетичне задоволення, але й мають пізнавальний характер. Художник створив різні цикли картин з життя Степаня.

Дохристиянський цикл картин Степан Чуприна написав в період свого навчання. Його картини «Вечір на Івана Купала», «В день на Івана Купала» відображають вшановування дохристиянського обряду, що був заборонений церквою. Свято проводилося в період сонцестояння і було культом поклоніння рослинності. В ніч на Івана  Купала шукали цвіт чарівної та загадкової квітки папороті. Той, кому пощастить, матиме талант на все життя. Дівчата кидали у воду вінки: до котрого берега пристане – там і буде їхнє щастя. Це було свого роду гадання на долю. Хлопці перескакували Купальське вогнище, купалися в річці. Це був обряд очищення від усякого лихого.

Особливо шанувалися в народі хліборобські звичаї та обряди. На картинах «Свято обжинок», «Урожай» ми можемо побачити ці обряди. Степанські хлібороби кидають перший вогняний сніп жита ідолу, що стоїть в центрі площі, приносячи його в жертву за високий урожай. Дівчата, побравшись за руки, у колі ведуть танки, співають купальські, русальські та жниварські пісні. До цього циклу відносять також картини: «Масляна», «П’яного везуть», «На Андрія», «На Петра».

Велике полотно Степана Чуприни «Хрещення Степаня» веде нас до джерел християнізації Київської Русі і Полісся зокрема. Процес хрещення на картині проводить візантійське духовенство під наглядом Волинського князя Всеволода, п’ятого сина київського князя Володимира, якому останній дав степанські землі в уділ, і, як пише літописець  Нестор, «велів хрестити всіх». Хрещення відбувається на мальовничих берегах Горині, поблизу  валу із замком. На картині відтворено місцевий колорит, утвердження нової  віри, нових  звичаїв та обрядів. 

Написав художник  і цикл картин, присвячених національно - визвольній боротьбі українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького 1648-1654 років.

Степанщина  мала своїх борців і героїв, була місцем багатьох сутичок між козацько-селянськими  загонами і польською шляхтою. Цій вікопомній темі присвятив Чуприна такі полотна: «Ой, нагорі, та й  женці жнуть», «Ласо», «Перехід козаків через Степань» та інші. На полотні «Козацький табір» ми бачимо сторожову вежу, де вартовий пильно вдивляється, чи не наближаються вороги. За літературними переказами на місці битви побував Т.Г.Шевченко. Відвідавши «Славне поле» Кобзар виніс важкі думи, які пізніше вилились в поезію «Ой, чого ти почорніло, зеленеє  поле?». Картина Степана Чуприни з такою ж назвою зображає молодого Шевченка з бандурою в руках. Ця бандура – поетова муза, що оспівує трагічну подію в історії народу.

В 17 ст. Степань та його околиці зазнавали частих спустошливих  набігів ординців, що сіяли смерть на  нашій землі, палили, грабували, брали багатий ясир. Часи цих лихоліть зобразив самодіяльний художник у циклі полотен, присвячених боротьбі з татарами. Серед них: «Бій з татарами у Степані», «Козацький мурованик», «Татарський мурованик», «Ранок в Степані», «Татарський зашморг». На картинах митця можна побачити дівчину, яку татари ловлять для відправки в неволю, на іншому полотні зображено степанських дівчат, які вже пов’язані і готові до відправки. Картини вражають глядача героїкою і трагізмом. Вони є  високими мистецькими творами справжнього історичного реалізму,  властивому творчості Чуприни.

Багато картин Степана Чуприни показують народне життя, побут, працю, відпочинок степанців, праобразами героїв яких є сам автор, його друзі, рідні. Особливо пам’ятні дві картини під спільною назвою «Ярмарок у Степані».

В основу цих полотен ліг ярмарок 1925 року, який  запам’ятався художнику на все життя. Як відомо, з давніх часів,  Степань мав право на два ярмарки в рік, за  наданими привілеями польських королів. На картині  добре видно Литовський шлях. Сюди добиралися купці з Рівного, Корця, інших містечок, звідусіль, де слава древнього Степаня залишала свій незабутній слід у пам’яті людей. На ярмарку продавали  все те, що вирощували степанці, те, що виготовляли невтомні творчі руки наших земляків. Також на ярмарку проводились ігрища. Це відображено на полотні «Скоморохи».  Танцівники з ведмедем  розважають відвідувачів ярмарку.  До цього ж циклу відносять і  полотно «Хресний хід на Йордань».

Творчий доробок Степана Івановича Чуприни сягає більше 100 полотен. Художник був учасником багатьох всесоюзних, республіканських, обласних виставок. У  1987 році його персональні виставки відбулися в рідному селищі, в містах Здолбунів, Рівне, Кузнецовськ, Сарни, Київ. У тому ж 1987 році Чуприну нагородили  дипломом і медаллю лауреата другого Всесоюзного фестивалю народної творчості. Було запрошення в Канаду, а це вже був успіх, справжній творчий тріумф митця. З  картин Степана Івановича озивається до нас сама душа  художника, наше минуле і сьогодення з його барвистою мозаїкою життя і творення, усе те, в чому голосно звучить гімн Правди і Добра.