Народився Микола Артюшок 26 жовтня 1971 року у селі Глушиця. Закінчивши Глушицьку 8-річну школу (нині гімназія), вступив до Володимирецького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність «столяр». З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу в м. Одеса, мав звання – молодший сержант.

В юнацькі роки Микола, захоплювався авто та мото технікою. Ріс цілеспрямованим, дружелюбним, завжди в його оточенні було багато друзів, одними з найголовніших рис характеру були справедливість та чесність. Він завжди відстоював свою думку та гідно приймав всі поразки життя. Микола Васильович працював на різних підприємствах Сарненщини: заготівельно-виробничому підприємстві «Таврида», ТОВ «Завод металевих виробів», адміністратором залу в ювелірному магазині мережі «Золотий Вік».

З початком АТО в 2014 році, Микола Васильович добровольцем пішов захищати кордони східних областей України, адже він рахував це за честь та обов’язок.

 Військову службу ніс у складі 72-ої окремої механізованої бригади імені «Чорних Запорожців», під позивним «БРАТ», так його прозвали побратими, адже він завжди відкликався на прохання та всім допомагав, як порадою, так і справою. Разом чинили супротив ворогу в найгарячіших точках, таких як: Донецький аеропорт, Іловайськ, Волноваха, Піски, Гранітне, під час боїв втратив багато своїх друзів, з якими незворушно стояв у боях пліч-о-пліч. Отримавши поранення, тривалий час проходив лікування в реабілітаційному центрі.

За сумлінну службу, Микола Васильович був нагороджений: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнакою «За доблесть та звитягу», медаллю «За оборону рідної держави», почесною відзнакою «Патріот України», медаллю «За відвагу», медаллю «Захисник Батьківщини», пам’ятною медаллю «Ветеран АТО».

Після закінчення контракту, в 2015 році, всі думки Захисника були про війну. Він знав, що російський агресор не зупиниться на досягнутому та готувався знову повернутись до «строю», адже завжди повторював: «Це ще не кінець…». І тоді, напередодні повномасштабного вторгнення, Микола Васильович, у січні 2022 року, знову вступив на службу до сил територіальної оборони Збройних Сил України, заспокоюючи своїх рідних: «Хто ж, як не я… Коли ж, як не зараз…».