|
Велігдан Сергій Юрійович
(старший солдат ЗСУ)
(16.08.1971 – 06.11.2023)

|
 |
Сергій Юрійович народився 16 серпня 1971
року в селі Глушиця. Пізніше його життя було пов’язане
із селом Люхча, де він проживав. Після закінчення школи
здобув фах машиніста екскаватора у Сарненському ВПУ №22.
Упродовж життя працював на різних роботах — бетонником,
теслею, оператором млина, їздив на заробітки. Був
працьовитою, щирою та відповідальною людиною, не боявся
важкої праці й завжди дбав про свою родину, з особливою
теплотою та любов’ю ставився до своїх онуків, у яких
знаходив радість і світло навіть у найважчі хвилини
життя.
У 2019 році
Сергій Юрійович підписав контракт та брав участь в АТО.
Проходив військову службу у складі 36 окремої бригади
морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського
протягом трьох років.
Після початку повномасштабного вторгнення знову став на
захист України. У червні 2022 року був мобілізований до
24 окремого штурмового батальйону «Айдар». Служив
старшим стрільцем штурмового підрозділу, виконував
бойові завдання на найскладніших напрямках. Під час
служби отримав поранення, однак після реабілітації
повернувся до побратимів і продовжив службу.
|
3 листопада 2023
року під час виконання бойового завдання в Донецькій
області, зв’язок із Захисником було втрачено. Тривалий час
він вважався безвісти зниклим. Рідні чекали, вірили та
сподівалися на добру звістку. Та, на жаль, результати
експертизи підтвердили, що Сергій Юрійович загинув 6
листопада 2023 року.
У Героя залишилися
донька, син, онуки, та три сестри.
Похований на
кладовищі у рідному селі Глушиця Люхчанського
старостинського округу.
Ще один Янгол сяде на плечі,
(крилом обніме, втішить і зігріє).
Герой загинув, Воїн із Люхчі,
низький уклін Тобі, мужній Сергію.
Усе життя — трудився, працював,
Важкої праці зовсім не боявся.
Про своїх рідних, про родину дбав.
У дітях та онуках бачив щастя!
Іще з часів АТО на захист став,
проходив службу Він — морська піхота.
Коли «сусід» підступно знов напав —
Про Україну вся Його турбота…
Чекали рідні, вірою жили,
на добру звістку з фронту сподівались.
З Донеччини, останні пролягли
сліди, ніби листочки відірвались…
Тамара Гнатюк

|