Народився Анатолій Петрович 26 березня 1971 року в селі Глушиця, де минули його шкільні роки. Згодом здобув фах у СПТУ-21 та багато років віддав сумлінній праці на Сарненській дистанції колії Львівської залізниці. Чоловік добре знав ціну чесній праці, проте найвищим випробуванням для нього стала війна.

Коли лютий 2022-го приніс у нашу країну повномасштабне вторгнення, Анатолій не вагався ні хвилини. Маючи за плечима лише строкову службу на морфлоті, він уже 25 лютого вступив до лав 60-го окремого батальйону «Поліські вовки» 104-ї бригади ТрО. Став на захист рідної землі пліч-о-пліч із двома своїми синами. Через поважний вік та життєвий досвід побратими з повагою називали його «Сивим».

Служба стрільцем вимагала надлюдської витримки: запеклі бої на Бахмутському напрямку, надважкі випробування в Табаївці. 19 діб без ротації в окопах, безперервний холод, брак води та харчів - але захисники тримали позиції до останнього. На Куп’янському напрямку, де ворог підходив на запеклу контактну відстань у 10 метрів, Анатолій разом із побратимами стримував ворожі штурми, виявляючи особливу мужність та стійкість. «Останніх п’ять діб у Табаївці сидів в ямці. Холод був сильний, коліна відморозив. Після цього й потрапив в лікарню. Зараз здоров’я трохи підводить», - ділився Воїн про пережите на передовій. Згодом, у 2025 році, Анатолій Петрович перевівся до 15-го армійського корпусу у складі оперативнішого командування «Захід», де продовжував службу такелажником взводу матеріально-технічного забезпечення, самовіддано допомагаючи забезпечувати підрозділи всім необхідним.

Анатолій Круглик із Глушиці
став на захист з перших днів війни,
(З служби строкової й залізниці) —
поруч рідні два Його сини.
Добре знав ціну чесної праці,
дуже сильно музику любив.
Під гармошку все: пісні і танці.
Щирою душею, світлом жив.
Пекло. Табаївці, на Бахмуті…
без ротацій, без води й харчів.
У окопах крізь морози люті —
штурм ворожий втримати зумів.
Підірвав своє здоровʼя «Сивий»,
та не здався, навіть попри біль.
Бо, для Миру — кожен день важливий,
Перемога — то єдина ціль.
Тамара Гнатюк