Народився Олександр 3 жовтня 1979 року у селі Мале Вербче, тут і проживав. З 1986 по 1995 роки навчався в Маловербченській ЗОШ. Після закінчення 9 класу, продовжив навчався у 10 класі Великовербченської ЗОШ. Після закінчення 10 класу поїхав на заробітки. В дитинстві цікавився риболовлею. Офіційно ніде не працював, заробляв на життя тимчасовими заробітками (ремонт, будівництво).

21 листопада 1997 року Олександр був призваний на строкову військову службу (служив півтора роки). Після служби в армії, одружився. З дружиною Валентиною Миколаївною виховували двох доньок - Ірину та Діану.

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Андрійович отримав повістку та був мобілізований 26 лютого 2022 року у лави ЗСУ. Спочатку проходив навчання на Тучинському полігоні, потім служив у 94-му батальйоні охорони та обслуговування в селищі Млинів. З Млинова направили в Черкаську область на полігон, згодом - в окрему штурмову бригаду у Донецьку область м. Бахмут. Мав позивний «Буба». Отримавши там осколкове поранення, деякий час проходив лікування в госпіталі м. Павлоград. Після реабілітації служив в батальйоні охорони м. Вараш.

В кінці жовтня 2024 року Олександра Андрійовича перевели на полігон м.Суми. А вже 27 листопада того ж року перекинули у 35-й окремий стрілецький батальйон 61 бригади ОМБР в Курську область.

Старший солдат Болкун Олександр Андрійович загинув 13 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання, у н.п. Махновка Курської області. Йому навіки 45…

Олександр Андрійович був не лише справжнім патріотом, мужнім воїном і відданим сином України, але й людиною, яка понад усе цінувала свою сім’ю. Він дуже любив свою дружину та донечок, шанував матір, підтримував братів (один з них - Дмитро нині теж служить у лавах ЗСУ). Для багатьох він був взірцем людяності, доброти й турботи. Його самопожертва та героїзм назавжди залишаться в пам’яті громади.

У Героя залишилися дружина, доньки, мама та два брати.

Похований на місцевому кладовищі с. Мале Вербче Коростського старостинського округу.