|
Костецький Григорій Петрович
(старший сержант ЗСУ)
(01.01.1979 – 03.08.2024)
|
 |
Народився Григорій 1 січня 1979 року в с.
Мар'янівка, в багатодітній родині Марії і Петра
Костецьких. Був наймолодший у родині, змалечку ріс
допитливим хлопчиком. В школу пішов раніше своїх
однолітків. Як і всі хлопчаки, полюбляв грати у футбол.
Після закінчення школи навчався у Сарненському ПТУ №21
(нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». На
строкову службу був призваний 14 травня 1997 року, а
звільнений у листопаді 1998 року у званні старший
сержант.
Після звільнення з армії Григорій
Петрович працював у місцевому сільському господарстві,
згодом займався домашнім господарством. Жив Григорій
Петрович з мамою. Зі слів мами: "Мій Грицуньо (так його
називає мама) був хазяїном і хазяйкою, він робив всю
роботу і косив, і орав, і варив, і прав, і прибирав...,
завжди і у всьому намагався допомогти, мав плани на
післявоєнне життя...".
Після повномасштабного вторгнення, як і
більшість односельчан, долучився до створення і
патрулювання місцевих блок постів. А 1 червня 2022 року
був мобілізований до війська. |
Після проходження навчання Григорій Петрович був
призначений командиром кулеметного відділення в/ч А4574 у 224
Окремий Штурмовий Батальйон Спеціального Призначення "OPFOR". У
складі якого боронив рідну землю від лютого ворога на східних
рубежах, зокрема Бахмут...
Після першого тяжкого поранення, частково
відновившись, Григорій Петрович повернувся на Схід. Він завжди
був попереду і всіляко намагався зберегти своїх хлопців,
особливо молодь... За сумлінну службу, Григорій Петрович був
нагороджений відзнакою "За участь у бойових діях".
"Суркіс"- такий мав позивний. Після декількох
контузій і надскладного поранення Герой, нажаль відійшов у
вічність, поповнивши Небесне військо... Серце Героя зупинилося 3
серпня 2024 року.
У Героя залишилися мама, син, сестра і брати.
Похований на місцевому кладовищі у рідному селі
Марʼянівка, Любиковицького старостинського округу.
|
Ми втрачаєм людей… ми втрачаєм
Героїв.
З кожним пройденим днем їх все
менше між нас.
Став на захист країни своєї
Григорій,
І хоч серце спинилось - вогонь не
погас.
Скільки Воїнів наших ще має
загинуть,
аби вибороть право на гідне життя?
Прості хлопці з Полісся у засвіти
линуть,
кроком впевненим Вічності крізь
забуття.
Тамара Гнатюк |
 |
|
