Андреєв Юрій Магомедович

Андреєв Юрій Магомедович

(солдат ЗСУ)

(25.04.1991- 05.12.2024)

Народився Юрій Магомедович в Дагестані, та це не завадило протягом усього свого життя бути патріотом і поборником України та всього українського.

Дитинство Юрій провів у Сарнах. У 2006 році закінчив Сарненську загальноосвітню школу І–ІІ ступенів № 3 (нині Сарненська гімназія № 3). Після школи продовжив навчання у вищому професійну училищі № 22 міста Сарни за професією «муляр, пічник, штукатур». Вищу освіту здобув у 2013 році в Луцькому національному технічному університеті за напрямом підготовки «Будівництво», ставши бакалавром будівництва.

Під час студентства став свідком Революції Гідності, приїхав до столиці й доєднався до протестувальників Євромайдану та вуличних боїв.

З 2017 року проживав у Києві. Працював у різноманітних сферах будівельної галузі. Був майстром на всі руки.

Брав участь у різних акціях і мітингах. Так, наприклад, знаково у 2019 році у свій день народження 25 квітня брав участь в акції на підтримку мовного закону.

Згодом одружився, створивши сім’ю.

Під час повномасштабної війни, після деокупації Київщини, як волонтер допомагав цивільному населенню відновлювати житло та комунікації.

9 вересня 2024 року доєднався до Збройних сил України. Службу проходив у 4-му батальйоні 101-шої окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова. Мав позивний «Їжак». Захищав Україну на передовій, виконуючи завдання в одній із найгарячіших точок фронту, провадячи одні з найскладніших видів бою — міські бої в м.Торецьк.

Солдат Андреєв Юрій Магомедович загинув 5 грудня 2024 року в місті Торецьк Бахмутського району Донецької області виконуючи свій обов’язок на передовій.

Воїну навічно 33.

Похований на Алеї Героїв у місті Сарни.

У Героя залишилася дружина.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відповідно до Указу Президента України у травні 2025 року орденом «За мужність» III ступеня нагороджено солдата Юрія Андреєва (посмертно).

Юрій був християнином і водночас готувався до мобілізації, вивчаючи військову справу, тактичну медицину, відвідуючи стрільби тощо. Пастор-капелан Київської Біблійної Церкви, частиною якої був Юрко, подарував йому коїн — капеланську відзнаку мужності бійця, зі словами з Біблії, з Книги Ісуса Навина 1:9: «Будь хоробрим і мужнім! Не жахайся і не бійся, адже Господь, твій Бог, буде з тобою скрізь, куди б ти не пішов!». Юрій був мужнім, бо знав, що «Бог — мій захист та моя перемога», що й було написано в нього на шевроні.

«У наших серцях Юрко завжди залишиться усміхненим, безстрашним, готовим до нових пригод і авантюр, з величезною жагою до життя і щирою любов’ю до людей.

Мужній Воїн, який поклав своє тіло, захищаючи свою країну, але зберіг свою душу для Христа.

Він не боявся труднощів, усе, за що брався, робив як для Господа, і коли настав його час ставати на захист Батьківщини, він не вагаючись зробив цей крок.

Майже кожна людина в нашій церкві отримувала допомогу від Юри. Так багато речей, майстерно придумані і зроблені його руками, чимало подарунків, які він робив просто так, відтепер нагадуватимуть нам про його чуйність, щедрість і доброту.

Славимо Господа, що маємо втіху у Христі, знаємо, що Юрчик вже поряд з Ісусом, і з надією чекаємо, коли знову побачимось. “Праведний умирає, і немає нікого, хто б узяв це до серця, і мужі побожні беруться зо світу, і немає такого, хто б те зрозумів, що від зла забирається праведний з світу! Він відходить із миром; на ложах своїх спочивають, хто ходить прямою дорогою” (Ісаї 57:1–2).

Поважаємо. Цінуємо твій вклад у нашу оборону, дякуємо за сміливість і вірність.

До зустрічі у вічності, брате».

Зі сторінки Київської Біблійної Церкви

«ти мій тихий спогад і голосний сум.
ти мій холодний біль і теплий світанок.
ти моя смачна ранкова кава і пекучий полуденний жар.
ти мій впевнений крок, тривожний страх, непоясненна внутрішня сила.
ти мій втрачений світ і набутий пекельний досвід.
ти моє виснажене серце і Боже світіння в очах.
...

ти — вічна частина мене. я поки ще земна частина тебе.

тепер наша сім’я небесно-земна, бо ми в різних вимірах, часах і життях... але моя любов не зникла, як і твоя, коханий. спасибі, що приходиш до мене їжаками, сонячним промінням і в снах.
я люблю тебе крізь простір, відстань і час.
я люблю тебе. аж до Неба.
навічно твоя єдина кохана дружина.
...

“Бути українцем — це вибір”.
слава Богу, що ми зробили свій вибір.
дякую тобі, рідний, за твою боротьбу.
дякую за те, що ти зробив для нашої свободи».

Зі сторінки дружини Анастасії

Капеланська відзнака мужності бійця Орден «За мужність» ІІІ ступеня Пам’ятна дошка у Київській Біблійній Церкві