Мартинчук Олександр Олександрови

Мартинчук Олександр Олександрович

(старший солдат ЗСУ)

(09.02.1999 - 12.09.2022)

Народився Олександр у м.Сарни. Навчався в ЗОШ №6 (нині Сарненська гімназія №6), потім у ВПУ №22. В школі був уважний, завжди старанний та відповідальний. Вчителі називали його активістом. Сашкові подобалось захищати честь свого класу, тому ніколи не відмовлявся від участі у різноманітних конкурсах та змаганнях: читав вірші, співав, танцював… І таке враження, що завжди усміхався, а сваритись, ображати, конфліктувати – це не про нього. Світлий, довірливий і щедрий на добро… Саме таким будуть пам’ятати його завжди…

«…Щирий і добрий, завжди усміхнений, жвавий і непосидючий, який завжди з повагою ставився до старших», - згадує перша вчителька Світлана Михайлівна.
Після навчання Олександр мріяв про власну справу, намагався досягнути в житті всього самостійно, але завадила війна… Мав душу патріота, тому не сумнівався і не роздумував, а пішов захищати свою країну як справжній чоловік.

Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді на посаді механіка-водія. Як старший солдат ЗСУ брав участь в деокупації Херсонської області.

12 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Нововознесенське Бериславського району Херсонської області під час виконання бойового завдання Олександр Мартинчук загинув. Про смерть Героя рідні дізнались майже через вісім місяців, бо вважався зниклим безвісти. Судом визнаний загиблим. Місця поховання немає.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обовʼязку Указом Президента України старшого солдата Мартинчука Олександра Олександровича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Саша - це не просто друг, а Друг з великої літери! Він був надійним, щирим, вірним і відданим товаришем! До нього завжди можна було звернутися за підтримкою і порадою, яких мені зараз не вистачає. Його посмішка всіх оточуючих заряджала енергією. Він був життєрадісним і цим надихав мене. Мені досі не віриться, що з нами його немає. Надія мене не покидає, що невдовзі ми з ним зустрінемося на нашому місці і знову будемо проводити час разом, як і раніше».

Друг Влад