|
У 2014 році вступив до денної аспірантури
Національного університету біоресурсів і
природокористування України за спеціальністю 06.03.03 –
лісівництво та лісознавство. Напрямом досліджень
Володимира була актуальна проблема наукового
обґрунтування охорони лісів від пожеж. Спеціалізованою
вченою радою ННІ ЛіСПГ була затверджена тема дисертації:
«Горимість, лісові горючі матеріали та прогноз пожеж
Західного Полісся України». Протягом навчання в
аспірантурі Володимир виконав унікальні лісопірологічні
дослідження, які є піонерними в Україні. Зокрема, був
проведений великий обсяг польових досліджень з
визначення запасів та фракційного складу горючих
матеріалів, зведені бази первинних польових даних для
моделювання. Всі отримані дані були опубліковані у
наукових статтях за його авторством.
Також приймав активну участь у роботі
Східноєвропейського Регіонального центру моніторингу
пожеж (REEFM). Протягом 2013 – 2016 рр. він був
залучений у ряд дуже важливих для українського лісового
господарства міжнародних проектів. Зокрема, це проект
Рамкової Програми Європейського Союзу FP-7 “Utilizing
Stream Waters in the Suppression of Forest Fires with
the Help of New Technologies” program with the acronym
“Streams-2-SUPPRESSFires”, до якого входили провідні
лісопірологічні установи Вірменії, Греції, Молдови,
Румунії, Туреччини та України. В рамках проекту, вперше
в Україні, ним та іншими співробітниками Центру, було
проведено картування горючих матеріалів на південному
макросхилі Кримських гір на території Ялтинського
природного заповідника (Крим, Україна).
У 2014 році Володимир у складі делегації
України прийняв участь у регіональному міжнародному
тренуванні лісових пожежних Західних Балка. Тренінг
проходив на базі Міжнародного тренінгового центру
лісових пожежних у м. Анталія, Туреччина. Тренінг
включав теоретичну частину, практичну частину, огляд
обладнання та польові навчання.
Протягом 2015-2016 рр. Володимир був
залучений до спільного міжнародного проекту Ради Європи,
Глобального центру моніторингу пожеж (GFMC) та
Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу
пожеж щодо адаптації міжнародного керівництва «Захист
населених пунктів, ферм та інших об’єктів сільської
місцевості від пожеж. Рекомендації для населення та
місцевих органів влади України». Керівництво українською
мовою розміщено на сайті Центру:
https://nubip.edu.ua/sites/default/files/u184/ua_guidelines-local-authorities_v14_2.pdf
.
Володимир був обдарований життєрадісністю
та невичерпною енергією, що допомагало йому розвинути в
собі різноманітні таланти та кращі прояви людської
сутності. Ще з шкільної лави його серце полонила
математика, географія та історія, інтерес до яких не
втратив впродовж життя. Особливою пристрастю було
читання. Його феноменальна пам’ять зберігала безліч
цитат з творів як українських майстрів слова, так і
зарубіжних класиків, якими він майстерно прикрашав свої
розмови. Мав добре розвинене логічне мислення, міг
вибудовувати стратегію дій завдяки досконалому володінню
грою в шахи. Чорно-біла дошка в онлайн-просторі
об’єднала бажання Володимира із сотнями гравців з усього
світу. Через це він став своїм у колі шахістів. З
дитинства любив футбол. Мов професійний коментатор без
зволікань міг детально розповісти про футбольні
чемпіонати, команди, гравців різних країн. Та й сам за
першої можливості долучався до гри аматорських команд.
За роки навчання в аспірантурі та роботи у Центрі
Володимир набув навичок спілкування англійською мовою.
Але попри все це, Володимир залишався дуже простим,
відкритим і чуйним. Його серце було сповнене доброти.
Він ніколи не шукав слави чи визнання, але залишив по
собі глибокий слід у серці кожного, хто мав щастя його
знати.
Один із улюблених висловів Володимира
“Правильне попереднє планування попереджує погані
показники”.
Після закінчення військової кафедри 29
липня 2012 року, у званні молодшого лейтенанта, прийняв
присягу на вірність українському народові. До ЗСУ був
призваний Сарненським РТЦК та СП 25 травня 2024 року, а
невдовзі йому було присвоєно звання лейтенанта. Служив
оперативним черговим командного пункту штабу в/ч А5001.
Не випадковим був і вибір позивного - “Ясен”. Всім
відомо, що листя ясенів добре проводить сонячне світло,
а деревина його - міцна і пружна. Таким був і Володя.
Ззовні спокійний, врівноважений, але з міцним внутрішнім
стержнем - завжди був принциповим, справедливим, чесним,
відповідальним та ініціативним.
Лейтенант Корень Володимир Анатолійович
загинув 07 лютого 2025 року у селі Родинське
Покровського району Донецької області, виконуючи
службові обов’язки.
У Героя залишилися батьки та брат.
Похований у селі Кураш Дубровицька ТГ.
Володимир. був чудовим сином, братом,
онуком, племінником, дядьком, хрещеним, вірним надійним
товаришем, справжнім патріотом своєї землі,
Життєрадісність, невичерпна енергія, товариськість та
чуйність відгукувалися в його душі мріями та бажаннями,
яким вже так і не судилося здійснитися - займатися
підприємницькою діяльністю, повернутися до викладацької
роботи і захистити дисертацію, створити сім’ю, побувати
в різних куточках планети…
Відійшовши у 34 роки за межу вічності,
Володимир залишив по собі найпрекрасніші спогади, так і
не доживши, не долюбивши…
Посвята брату
Я бачив сон, як ми удвох
Йдемо знайомими шляхами...
Уже дорослі, не малі,
загартовані роками,
І я відчув таке тепло,
яке завжди було між нами
Допоки не відібрали
твоє життя кривавими руками.
Що згубили вже не одного
сина, брата, чоловіка,
І їхні діяння досягають свого піку.
Куди не глянь, кругом йде боротьба
За правду, за свої права.
Хоч з ворогом ти не стикався,
Але ніколи не боявся сказати “НІ”
тиранії і брехні.
Це дорого вартує у реаліях сучасної Війни.
І за принципи, які ведуть нас в темноті,
Тебе позбавили життя
без мук сумління й каяття...
Для мене ти на вік Герой,
для нас страшенна втрата,
І я гордий, що мав ТАКОГО БРАТА.
Сергій Корень
Спогади рідних та друзів
"Сьогоднішній ранок, як і попередні сто
двадцять вісім, почався з думки: “Тебе немає в твоїй
кімнаті, в будинку, на подвір’ї... Тебе немає і на
Покровському напрямку..”. Важко примиритися з цією
думкою. Я не знала, що буде так боляче. Мені доводилося
втрачати рідних, близьких, знайомих. Були смуток,
сльози, біль. Але з втратою сина прийшов невимовно
пекучий біль до щему в кожній клітинці тіла. Це як удар
в самісіньке серце, який повторюється кожного дня знову
і знову, такої ж сили, як і тоді, коли вперше почула
страшну звістку.
І сьогодні моя розповідь не про те, яким був наш син, а
проте яким він є. Він поруч, він просто в іншому вимірі.
Я не можу дотягнутися до нього рукою, але він бачить
нас. Він захищав нас, перебуваючи на землі. Він
підтримує, зігріває, захищає нас перебуваючи у ЦАРСТВІ
НЕБЕСНОМУ.
Коли ти, синочку, народився, для обох почалася школа
життя. Ми вчилася бути: я - мамою, ти - сином. І інколи
мені здається, що Володя був кращим сином, ніж я мамою.
Материнство насправді виявилося важкою і складною
справою, складнішою ніж я могла собі уявити, і я
наробила купу помилок. Робота, господарство, щоденні
турботи. У мене інколи не було сил вислухати тебе, іноді
я була нетерплячою, часом і сердилася на тебе. ...
ВИБАЧ... Але для мене ти завжди був моїм синочком, якого
я дуже любила. Ні, ЛЮБЛЮ. Синочку, ти став для мене як
навколишній світ - цікавим, різнобарвним. Ріс
допитливим. Схвачував усе на льоту. Пригадую, як в
дитинстві, коли запитували у нього, чи він вихований,
він відповідав - “дуже вихований”. Навчання сину
давалося легко. Ще змалечку дивував всіх своїми
знаннями. Знав столиці всіх країн, декламував байки
Леоніда Куліша. А потім були шкільні будні, конкурси,
олімпіади, спортивні змагання. За роки навчання в НУБІБі
син став гідною молодою людиною. Чесний, сміливий,
справедливий, чуйний, вдячний, мотивований.. Я тихенько
пишалася тобою, синку...
Сьогодні я намагаюсь пригадати, як ти дорослішав.
Роздивляюсь твої фотографії. Вдивляюся в твоє обличчя. Я
люблю тебе, так, як і у той день, коли вперше взяла тебе
на руки. Синочку, як би я хотіла повернути ті часи, коли
могла обійняти тебе. Ще б разок. Ти пішов, забрав з
собою і частинку мого серця. Єдине, що у мене сьогодні
залишилось в пам’ять про тебе - це спогади, фотографії,
розповіді друзів, близьких, знайомих про те, яким ти
був, є і будеш.. І ще смак плову - “рисової каші з
м’ясом” - який ти готував по особливому.
До останнього подиху я дякуватиму Богові за те, що дав
мені такого сина, і що саме я - твоя “ненька”… Дякую
тобі, СИНОЧКУ, що ти був у нашому житті... І наша
зустріч ще попереду...
Зовсім випадково зустріла в Інтернеті допис, який
відгукнувся в моєму серці: “Б’ють не слабших. Б’ють
сильніших. Всі удари - від нездар. Б’є мізерія, і
тупість, заздрість, жадібність і страх.”.
Сильних б’ють не за слабкість, їх б’ють за те, що вони
інакші. ВІЛЬНІ, НЕЗАЛЕЖНІ, ГІДНІ, знайшли в собі
сміливість сказати “НІ, в той час коли інші промовчали.
Їх не можуть зламати, а тому знищують, бо їхня
присутність викриває чужу нікчемність. Удари прилетіли
не від сильних. Б’є мізерія - бо не здатна піднятись,
б’є тупість - бо не може осягнути глибини думки. Б’є
заздрість - бо з’їдає з середини, б’є жадібність - бо
прагне мати усе, навіть те, на що не заслуговує, б’є
страх - бо боїться тих, хто живе по совісті. І кожен
удар по нашому сину, як це не страшно і жорстоко
звучить, лише визнання його сили. Синочку, ти не
зламався, тебе вбили не тому, що ти слабкий, а тому, що
“світло твого духу занадто яскраве для затінених душ
убивць...”
Такі сумні реалії нашого життя. З вірою в майбутнє, з
надією на те, що все зміниться на краще, а не залишиться
так, як є, з любов’ю і вдячністю..."
Галина Корень, мама.
“Життя - цінний дар... Іноді воно дає можливість,
іноді шанс, а іноді страждання.. Коли це страждання від
того що ти щось недо.. - це одне. Але коли страждання
від втрати - це несамовитий біль. Біль від втрати
дитини, учня, брата, колеги, однокласника - це щось
страшне.. Світлий, вихований, розумний, мудрий,
справжній, щирий, дотепний, і... ще дуже багато
позитивних рис нашого Вовчика... Для мене особисто він
був втіленням мудрості у такій маленькій душі... Я
пишаюся, що мала можливість бути твоїм класним
керівником. Я впевнена, що всі твої однокласники
розділяють мою думку. Ми знаємо, що твоя зірка усім нам
довго світитиме... Дякуємо за захист! Дякуємо за
сміливість! Дякуємо за те, що був з нами... Спи
спокійно. А ми молитимемось за спокій твоєї душі”. Ірина Ковтун, класний керівник.
“...Коли знов з учнями читали рядки твору “Мій тато
став зіркою”, де дівчинка роздумує: “...я певна на всі
сто: тата вбив той, хто не знав, що його не можна
вбивати. Той, хто не бачив його усмішки й не чув його
голосу. Лише той!”, подумалося: це і про нашого Вову!
Тільки бездушний кат міг посягнути на його молоде життя.
Ми так багато часу проводили разом, родиною (свята,
поїздки, городні роботи, заплановані посиденьки і
випадкові зустрічі), і кожного разу це було так тепло, у
розмовах, із жартами та сміхом. Здавалося, так буде
завжди. З життєрадісного всезнаючого племінника ти,
Вовчику, став надійним старшим братом для моїх дітей.
Пригадую, коли ти зустрічав нас у НУБІПі, куди вступав
Андрій. От знов бачу, як вже здалеку посміхаєшся, швидко
зорієнтовуєшся, куди нам. А потім весело коментуючи,
показуєш заклад, ведеш широкими сходами до свого
робочого місця, заглядаємо в аудиторію, разом
прогулюємося біля університету, обідаємо в невеличкому
кафе. Наскільки нам було легше відпускати свою дитину в
нове велике місто, бо там поряд був такий розумний
дорослий старший брат. Ми живемо цими спогадами про
ТЕБЕ, ВОВА... Любимо тебе!” Цуман Валентина.
“.... Але я не можу не написати тобі. Хай як боляче
не є. І не важливо скільки сліз має вилитися до
останнього слова цього тексту. Ми мимоволі стали
персонажами книг Ремарка... Комусь, хто грає людськими
долями, на Західному фронті все одно без змін... А для
когось кожен із “них” є цілим світом...
“Привіт, брате? Як справи?” - це те , що я у тебе не
запитала і що більше ніколи не запитаю. Я думала, що ти
в безпеці. Що у тебе все добре... Ми всі так думали. Але
дамоклів меч висів над головою. І фраза від мого тата
“Вова дядька Толі загинув” пролунала як грім серед хоч і
давно не ясного неба.
Певний час я не могла згадати твоє лице. Цей шок ніби
стер усе з моєї голови. Але я увесь час чула твій голос.
У тебе була дуже цікава манера говорити. Ти був із тих
людей, якого хотілося слухати... Ти весь час жартував.
Навіть життєві труднощі вмів висміяти... Мене постійно
відкидало до спогадів з дитинства. Де ми в Кураші… Де ми
були маленькі і щасливі... І завжди ти з усмішкою на
вустах... Завжди життєрадісний... Ти був гордістю нашої
родини. Ще пам’ятаю, як у дитинстві я почула від діда
Євтуха у розмові з моїм татом, що наш Вова знає столиці
всіх країн. Я в це не могла повірити і, коли випала
нагода тебе побачити, то перепитала, чи це правда. Ти
сказав, що так. Я називала країну, а ти швидко називав
столицю. Ти дуже гарно вчився, закінчив аспірантуру,
тебе називали ходячою енциклопедією. І я особисто чула
від твоїх однокласників під час прощання, як хтось
описав тебе, як “наш вундеркінд”. Гадаю, що твоя робота
митного брокера, не давала тобі розкритися, як і
попередні. Хоч і всі, хто перетинався з тобою,
відгукувалися про тебе, як про чудового хлопця, з яким,
незважаючи на нервозність професії, немає навіть за що і
як посваритися. Ти ж не вмів цього робити... Це все
зовсім не про тебе...
Ти міг стати зіркою Україна має талант. Але твоя
скромність не давала дізнатися про всі твої таланти
навіть рідним. Ти міг стати сценаристом якогось
комедійного шоу, тому що був найдотепнішим жартівником,
душею компанії, водночас у центрі уваги і поза нею.
Такий цікавий. Тобі ще жити-і-жити і пізнавати цей світ
і самого себе. Як таке могло трапитися саме з тобою?
Правду кажуть, що Господь забирає найкращих із нас до
себе дуже рано. Ти такий і є. Ти - найкращий Братику,
те, що ти зробив - це подвиг. Попри всю твою душевність
і спокій, ти був надзвичайно сильний, і навіть коли
смерть вже дивилася тобі у вічі - залишився ЛЮДИНОЮ. Не
зламався, не скорився. Не очорнив свою душу… Те світло,
що було в тобі, буде дороговказом по життю і для мене...
Ти був таким чудовим, що навіть на твоє поховання сонце
сяяло надзвичайно щедро... А я обирала тобі квіти і не
могла зупинитися на жодних, бо всі були недостатньо
гарними для тебе… Як ці слова, що я пишу про тебе,
недостатні, щоб передати всю чистоту і мальовничість
твого серця...”.
Антоніна Панько.
“Вовчик був вірним сином своєї Батьківщини. Я знаю,
що він був патріотом і націоналістом ще до того як це
стало мейнстрімом, ще коли навчався в університеті. В
принципі, з того часу ми і знайомі. Він був людиною
м’якої сили, і знайомі, які одного разу були з ним в
нічному клубі в Києві, як ніхто знають, як він
перевиховував там осіб, що говорили російською. “Лагідна
українізація” за 15 років до того, як це знову ж таки
стало модним (шкода, що особисто не спостерігав цей
епізод). Вірний друг, порядний хлопець... Часто приїздив
до Юрчика в гості в Київ, і завжди міг розвеселити будь
кого... Так, що я і ще два Юрчики, будемо згадувати наші
спільні зустрічі. Жертва не буде даремною... А ми будемо
пам’ятати..”.
Юрій Шевченко.
“Вова був неймовірною людиною, і пам’ять про нього
житиме в серцях тих, хто його знав. Він залишив після
себе багато світла. Його щирість і доброта робили цей
світ кращим. Вовчик завжди підтримував, надихав. Знав і
розбирався в різних питаннях, його розум і влучне слово
ніколи не давали нудьгувати. Вова не любив ходити одним
і тим самим маршрутом. Ми, напевно, обходили з ним пів
Києва і завжди знаходили якійсь інший цікавий шлях, щоб
побачити щось нове. Разом займались в тренажерному залі.
Це людина, яка завжди підтримає. А головне, що ти їй
довіряєш. Сильний і справедливицй. Дякую тобі за все, що
ти для мене зробив. Спогади про тебе завжди приносять
тепло. Ти назавжди залишишся в наших серцях...”. Юрій Оліфер.
“Вова назавжди запам’ятається як неймовірно світла та
добра людина, щирий та вірний друг, надзвичайно
ерудований та талановитий. Він вмів заряджати позитивом,
підтримати в складну хвилину і дати влучну пораду, був
душею компанії. Не вистачатиме Вови, наших зустрічей та
спілкування з ним…”.
Юрій Генсіцький.
Сторінки пам’яті Володимира опубліковані на сайтах:
• Національного університету біоресурсів і
природокористування України:
https://nubip.edu.ua/node/159214
• Глобального центру моніторингу пожеж (GFMC):
https://gfmc.online/globalnetworks/SEEurope/SEEurope_1_radio.html
• Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу
пожеж
https://nubip.edu.ua/node/9083/3
Список опублікованих наукових праць (неповний перелік):
1. Sydorenko, S., Gumeniuk, V., De Miguel-Díez, F. Koren
V. Assessment of the surface forest fuel load in the
Ukrainian Polissia. Fire Ecology, 20, 35 (2024).
https://doi.org/10.1186/s42408-024-00265-z .
2. Vasyl Gumeniuk, Dmytrii Holiaka, Olexandr Soshenskiy
and Volodymyr Koren. Effects of Surface Fires on Scots
Pine Forests of the Poliskyi Nature Reserve. In:
Forestry Ideas, 2021, Vol. 27, No 1 (61): 3–18.
3. Корень В.А., Сошенський О.М., Гуменюк В.В. Провідники
горіння низових пожеж у соснових лісостанах західного
полісся України. Ukrainian Journal of Forest and Wood
science. Vol. 10, № 4, 2019. – P. 53-63.
https://doi.org/10.31548/forest2019.04.053
4. Зібцев С. В., Сошенський О. М., Гуменюк В.В., Корень
В. А. Багаторічна динаміка лісових пожеж в Україні.
Ukrainian Journal of Forest and Wood Science. - №10. -
ч. 3. 2019. С. 27-
39.
https://nubip.edu.ua/sites/default/files/u184/13113-29360-1-sm1.pdf
5. Корень В. Горимість лісів Поліської частини
Рівненській області // Науковий вісник НУБіП України.
Серія «Лісове та садово-паркове господарство», 2015. -
Т. 219. - С. 85-97.
6. Корень В. Підходи до створення місцевої шкали
пожежної небезпеки погоди у Західному Поліссі //
Актуальні проблеми лісового сектору та ландшафтної
архітектури: Міжнародна
наукова конференція. м. Київ, 14-15 квітня 2016 р.: Тези
доповідей. - С. 80-81.
7. Перспективи дослідження лісових пожеж в Україні в
контексті глобальних та регіональних змін / [С. Зібцев,
А. Борсук, О. Борсук, В. Гуменюк, В. Корень] // Лісове
та садово-паркове господарство XXI століття: проблеми та
їх вирішення: Міжнародна наукова конференція. м. Київ,
13-14 березня 2014 р.: тези доповідей. - К., 2014. С.
50-51.
8. Корень В. Історія пожеж у лісах ДП «Сарненське лісове
господарство» // Лісівництво та садівництво у XXI
столітті: актуальні проблеми та їх вирішення: Міжнародна
наукова конференція. Київ, 21 лютого 2014 р.: Тези
доповідей - К., 2014. С. 54-55.
 |
