Олександр родом із села Цепцевичі. Тут він навчався у місцевому ліцеї, а згодом — у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж»). Та він обрав для себе інший шлях — військовий. 18-річним юнаком Саша прийшов у військову частину влаштовуватися на службу. Тихий, спокійний і в той же час сміливий і відважний. Понад десять років свого життя присвятив службі Батьківщині: з листопада 2011 року — у військовій частині А0153, де обіймав посаду командира відділення. а з березня 2024-го — в лавах легендарної 72-ї бригади, яка стоїть на найгарячіших рубежах війни.
Олександр - один із перших добровольців із Сарн, ще у 2014-му він вирушив у зону АТО, коли війна лише починалася. Пройшов чотири ротації до кінця 2016 року. За цей період був неодноразово нагороджений: зокрема, медаллю «10 років сумлінної служби», відзнакою «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня, грамотами за відданість справі та професіоналізм.

Після повномасштабного вторгнення Олександр знову став до зброї. У березні 2024-го долучився до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Побратими згадують, що «Бєня» — такий позивний мав головний сержант — був відповідальним і надійним. Багаторічний бойовий досвід Олександра не раз рятував товаришів.

25 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання, поблизу Вугледара на Донеччині він зник безвісти. Майже рік рідні чекали й вірили, та наприкінці квітня 2025 року надійшла трагічна звістка: Олександр Губеня загинув у бою, боронячи Батьківщину. Тіло Героя вдалося опізнати лише за результатами ДНК-експертизи…

Бєня був щирою, відкритою і дуже доброю людиною — мав багато друзів, завжди з усмішкою, з почуттям гумору, і водночас дуже відповідальний та надійний. Він не шукав слави, не хизувався подвигами — просто робив те, що вважав своїм обов’язком. І був там, де найважче, де країна потребувала найбільше. Таким він залишиться у пам’яті всіх, хто його знав.

У Героя залишилися батьки та сестри.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

«У 2014 році, коли починалися бойові дії на сході, не всі військовослужбовці були морально готові воювати. Ні в кого не було досвіду. Довелося вишикувати військову частину і звернутися до особового складу: хто бажає — вийти зі строю. Я все життя згадую із вдячністю, що першим вийшов Саша. А його прикладу послідували інші, — розповідає екскомандир А0153 Олександр Сварицевич.