Володимир народився та проживав у місті Сарни. Був роботящим, не цурався жодної роботи. Дуже любив дітей, цінував прості речі та щиро радів життю. Він був добрим і привітним, завжди готовим прийти на допомогу, ніколи не залишався осторонь чужої біди.
Після закінчення Сарненського ВПУ №22 здобув фах автомеханіка. Машини, техніка, механізми були його стихією. Навіть працюючи різноробочим, він завжди знаходив час на улюблену справу: лагодити й «оживляти» мотори.

У травні 2024 року Володимир став до лав Збройних сил України. Спочатку — у військовій частині А4886, згодом — кулеметником у частині А4056 у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Без вагань прийняв рішення стати на варті свободи, бо вірив, що бореться за майбутнє своєї країни, своїх близьких. Його позивний — «Вовчик». Попри всі труднощі війни, він не втрачав почуття гумору, був душею колективу й опорою для побратимів.

14 серпня 2024 року в районі населеного пункту Межове на Донеччині Володимир не повернувся з бойового завдання. Упродовж дев’яти місяців рідні й близькі жили надією, чекали бодай найменшої звістки. Та 21 травня 2025 року, після проведення ДНК-експертизи, стало відомо: Володимир загинув у той день, коли обірвалося з ним останнє з’єднання.

Доброзичливий, щирий, відповідальний і завжди усміхнений — таким Володимира згадують рідні, друзі та побратими.

У Героя залишилися батьки та брат.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.
 

Ангели вміють сміятись
навіть крізь біль і війну…
Що з Ангелом може там статись?
Яку Ангел має вину?
Короткі Його земні роки
наповнені сяйвом зірок…
В житті Він робив перші кроки
без відчаю і помилок.
Без сумніву, страху і смутку
ішов, усвідомивши суть.
Лиш памʼяті гіркого здобутку,
Лиш рани, що не заростуть.

Тамара Гнатюк