|
Щур Василь Олегович
(лейтенант ЗСУ)
(02.06.1998 – 09.11.2025)

|
 |
Василь з юних років вирізнявся щирістю та
дружелюбністю. Навчався у Сарненському НВК
«Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка, а згодом здобув
фах слюсаря з ремонту автомобілів у ВПУ-22. Мріючи про
професію, яка поєднує працю й відповідальність,
продовжив освіту в Луцькому національному технічному
університеті. Василь завжди прагнув розвиватися,
досягати більшого, бути корисним людям. Працюючи
водієм-експедитором на хлібозаводі «Скиба» та
м’ясокомбінаті «Пан Курчак», він здобув щиру повагу
колег — за доброту, людяність і надійність.
З квітня 2024 року Василь віддано служив
у Збройних Силах України, у 156-й окремій механізованій
бригаді, командиром взводу БПЛА, позивний «Пацюк». Він
мужньо боронив Україну, захищаючи своїх побратимів і
рідну землю.
27-річний Василь
був молодим, життєрадісним, доброзичливим і щирим
чоловіком, сповненим любові до життя. Він завжди
приходив на допомогу, цінував дружбу, поважав старших і
ніколи не втрачав оптимізму. Попереду у нього було все:
разом із дружиною виховувати синів, радіти кожному дню,
будувати сімейне щастя. Та жорстока війна обірвала цей
шлях… |
|
Під час
виконання бойового завдання в Донецькій області
лейтенант Щур Василь Олегович отримав тяжке
поранення. Медики шпиталю Дніпра боролися за
його життя, а рідні щиро сподівалися на його
одужання, але, на жаль, 9 листопада 2025 року
Захисник помер.
У Героя
залишилися батьки, дружина, двоє синів та брат
який нині несе службу в лавах ЗСУ.
Похований
на Алеї Героїв у м.Сарни.
Життєрадісний і щирий.
Працював, любив і жив.
Оптимізм не втратив, й віру
у майбутнє для синів.
Не боявся працювати,
нові навички здобув.
Все було… лиш війна клята…
І Василь її відчув…
І зустрів її сміливо:
Як Герой, як Чоловік!
Його мужність — Збройні Сили!
Йому Честь тепер навік!
Тамара Гнатюк
 |
|