Народився Василь у мальовничому селі Трипутні на Дубровиччині. Коли йому виповнилося п’ять років, родина переїхала на постійне місце проживання до міста Сарни. З юних років Василько вирізнявся щирістю та дружелюбністю. Він дуже любив допомагати дідусям і бабусям по господарству, а особливо — дідусеві Роману ремонтувати його маленький тракторець. Майже кожних вихідних разом зі старшим братом вони їздили в село.

У 2005–2014 роках Василь навчався у Сарненському НВК «Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Після закінчення дев’яти класів вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів та водія категорії С. Мріючи про професію, що поєднує працю й відповідальність, продовжив навчання в Луцькому національному технічному університеті.

Василь завжди прагнув розвиватися, досягати більшого й бути корисним людям. Працюючи водієм-експедитором на хлібозаводі «Скиба» та м’ясокомбінаті «Пан Курчак», він здобув щиру повагу колег за доброту, людяність і надійність.

У квітні 2024 року Василя мобілізували до лав Збройних Сил України. Спочатку він проходив військову підготовку на Рівненському, згодом — на Яворівському полігонах. Пізніше був переведений до 156-ї окремої механізованої бригади, де проходив службу у складі 2-го механізованого батальйону, 6-ї механізованої роти, обіймаючи посаду командира 3-го механізованого взводу. Також певний час ніс службу в місті Ужгород. Згодом був призначений командиром відділення БПЛА. Мав позивний «Пацюк». Василь мужньо боронив Україну, захищаючи рідну землю та своїх побратимів.

27-річний Василь був молодим, життєрадісним, доброзичливим і щирим чоловіком, сповненим любові до життя. Він завжди приходив на допомогу, цінував дружбу, поважав старших і ніколи не втрачав оптимізму. Попереду в нього було все: разом із дружиною виховувати синів, радіти кожному дню, будувати сімейне щастя. Та жорстока війна обірвала цей шлях…

Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Торецьк Донецької області лейтенант Щур Василь Олегович отримав тяжке поранення. Медики шпиталю в Дніпрі боролися за його життя, рідні щиро сподівалися на одужання, але, на жаль, 9 листопада 2025 року Захисник помер.

У Героя залишилися батьки, дружина, двоє синів та брат, який нині несе службу в лавах Збройних Сил України.

Похований на Алеї Героїв у місті Сарни.
 

Життєрадісний і щирий.
Працював, любив і жив.
Оптимізм не втратив, й віру
у майбутнє для синів.
Не боявся працювати,
нові навички здобув.
Все було… лиш війна клята…
І Василь її відчув…
І зустрів її сміливо:
Як Герой, як Чоловік!
Його мужність — Збройні Сили!
Йому Честь тепер навік!
Тамара Гнатюк