Іван Зозюк народився 2 лютого 1978 року у місті Сарни. З 1985 по 1995 роки навчався у НВК «Школа-колегіум» ім. Т. Г. Шевченка (нині - ліцей). Після завершення школи здобув фах тракториста у Сарненському СПТУ №21, яке сьогодні відоме як «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж». З дитинства Іван був рухливим, активним і спортивним. Грав у футбольній команді «Маяк» міста Сарни, де здобув чимало грамот і повагу товаришів по команді. Строкову службу проходив у прикордонних військах у місті Ізмаїл Одеської області.

У мирному житті Іван вирізнявся працьовитістю, умінням та відповідальністю. Він умів зробити майже все, що вимагало рук і серця. Якщо треба було щось полагодити чи вирішити — усі знали: Іван не відмовить і завжди прийде на допомогу. У компанії був душею — веселий, щирий, дотепний, із теплим почуттям гумору. Умів і пожартувати, і підтримати, і серйозно поговорити. Його поважали за простоту, людяність і доброту.

Іван мав свій характер і стиль: завжди охайний, підтягнутий, гарно вдягнений. Умів постояти за себе й за інших. Йому довіряли, до нього зверталися, бо знали — він «порішає», коли потрібно. Багато працював: був на заробітках у Києві, Польщі, на різних будовах. Та найбільшою його цінністю завжди була родина — мама, батько, сестра й особливо племінники, яких він дуже любив.

У червні 2025 року Івана мобілізували до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Там він служив старшим стрільцем-вогнеметником під позивним «Зюзя». На фронті залишався таким самим, як у житті: відповідальним, відданим, незламним. Служив чесно й гідно, глибоко усвідомлюючи, що боронить свою землю та людей, які були для нього найдорожчими.

1 листопада 2025 року, під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку, солдат Зозюк Іван Олексійович загинув.

У Героя залишилися мама, сестра та племінники.

Похований на Алеї Героїв у місті Сарни.

За особисту мужність і самовідданість, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України згідно Указу Президента України солдат Іван Зозюк нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).