Іван родом із міста Сарни. Тут минули його дитинство й юність. Тут закінчив Сарненський НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г.Шевченка (нині ліцей). Ще змалку був рухливим і спортивним, а гра у футбольній команді «Маяк» стала для нього не лише захопленням, а й школою характеру, відповідальності та взаємопідтримки.  Після навчання у ПТУ №21 (нині «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж») служив у прикордонних військах в Ізмаїлі — там загартувалася його дисципліна та готовність брати відповідальність.

У мирному житті Іван завжди був людиною справи. Працьовитий, умілий і добрий — він умів зробити майже все, що вимагало рук та серця. Він працював у Києві, Польщі, на різних будівництвах — скрізь відповідально й сумлінно. До нього зверталися за порадою чи допомогою, бо знали: Іван ніколи не залишить у біді. Його охайність, підтягнутість і характер впевненого чоловіка створювали образ людини, якій довіряють і яку поважають. Для друзів він був тим, хто приносив у компанію тепло й настрій: веселий, щирий, із добрим гумором, завжди готовий підтримати чи просто бути поруч. Але найбільшою його цінністю була родина, яку він щиро любив і оберігав.

У червні 2025 року Івана мобілізували до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, де він служив старшим стрільцем-вогнеметником під позивним «Зюзя». На фронті він був таким самим, як у житті: відповідальним, відданим, незламним. Він служив чесно й гідно, знаючи, що захищає свою землю та людей, які для нього були найдорожчими.

1 листопада 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку, солдат Зозюк Іван Олексійович загинув.

У Героя залишилися мама, сестра та племінники.