Добриднік Петро Михайлович

Добриднік Петро Михайлович

(штаб-сержант ЗСУ)

(05.01.1970 - 10.12.2022)

Народився Петро у с. Кричильськ в багатодітній сім’ї Михайла Григоровича та Палагеї Ульянівни (15 дітей -7 братів та 8 сестер). Родина зарекомендувала себе дуже працьовитою, всі діти ще з раннього дитинства, були помічниками для батьків. Кожний мав свій обов’язок по господарству: сини були помічниками для тата, а доньки допомагали мамі в хатніх справах. Після закінчення середньої школи працював на різних будовах.

У 1988 році одружився. Одразу ж після весілля, молода дружина Наталія Костянтинівна, провела коханого на службу в армію. Служив у м.Петрозаводськ (республіка Карелія) в ракетних військах. За час несення служби зарекомендував себе з позитивної сторони, активно займався спортом (гирі) за що був відзначений різного виду відзнаками та нагородами. На той час мав військове звання старший сержант.

Після повернення з армії, у 1990 році, влаштувався на роботу слюсарем на Сарненський маслозавод. З 1991 по 1998 рр. працював старшим контролером у Катеринівській виправній колонії, де йому було присвоєне звання прапорщика.

На той час у сім’і Добридніків народилося дві доньки і постало питання будівництва власної оселі. Петро Михайлович вирішив покинути службу і для забезпечення родини став їздити на сезонні роботи. З дружиною проживав у м.Сарни провулок Шкільний, 14.

Він дуже любив свою сім’ю, був відповідальним господарем, коханим чоловіком та турботливим дідусем. Внучат своїх любив більш за все на світі – любив з ними піти на рибалку, по гриби, пограти в різні ігри… Він був для них не тільки дідусем, а й товаришем.

Петро Михайлович був працьовитою і відповідальною людиною, цілеспрямованою, небайдужою, чесною, завжди говорив правду, яка б вона не була. Був надійним другом і товаришем, «душею компанії», такий собі веселий «говорун». Але мирне життя щасливої родини сколихнула страшна звістка – війна! Петро Михайлович як військовий, а також тато і дідусь, відразу ж прийняв рішення – йти на захист своєї держави. Він був патріотом і дуже гордився що він українець, і переживав не тільки за свою родину а й за всю країну. Петро Михайлович не вагаючись пішов на службу добровольцем 26 лютого 2022 року.

Спочатку військову підготовку проходив на Рівненському полігоні, де показав успішні результати. З жовтня 2022 року був передислокований на Херсонський напрямок в склад А1556 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади на посаду стрільця-снайпера. Приймав активну участь у витісненні ворога із правого берега м.Херсон. Тоді телефони всі члени родини тримали біля себе 24 години на добу, адже всі чекали його дзвінка. Коли вдавалося додзвонитися до родини він заспокоював дружину: «Мамуля, ми з тобою ще потанцюємо і поїдемо на море, ось побачиш». 5 грудня були останні розмови по телефону із дружиною. Він розпитував, як діти, як внученята, а пізніше знову передзвонив і як би ненароком попрощався і попросив пробачення за все, дружина заперечувала, а він сказав що просто обмовився, але зауважив що можливо з ним не буде зв’язку, щоб вона не хвилювалася, він обов’язково ще передзвонить, що всіх любить і цілує. Так і сталося, чотири дні Петро не виходив на зв’язок, як би рідні не намагалися з ним зв’язатися. Тоді дружина вийшла на його побратимів і ті повідомили їй страшну новину – 10 грудня 2022 року, під час відбиття штурмових дій противника в районі м.Соледар Донецької області, стрілець-снайпер мотопіхотного взводу військової частини А1556 Петро Добриднік загинув, отримавши поранення несумісне з життям. Його рота мужньо стояла в обороні міста чотири дні, залишалося протриматися лише один день, але їхні позиції ворог обстріляв касетними боєприпасами. Вижити було нереально.

У Героя залишилась дружина та дві доньки.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

«Петро був справжнім чоловіком, ніколи не кривив серцем і душею, був чесний, що зараз рідкість. Він недаремно прожив своє життя, діти будуть пишатися своїм батьком, а онуки дідусем. Вічна пам’ять.»

сусід Ігор

Кожному Батьківщина Богом дається,

Нам дісталася Україна свята.

Місце під небом любому найдеться

Ми всі говоримо: «Це наша Земля».

Рабами не будемо клятим ворогам,

ми повні козацького духу і волі

Пройдемо тернисті шляхи до Перемоги,

щоб мирне нарешті життя нам прийшло

і Богом храниме воно в нас було».

дружина Наталія