Після закінчення школи Вадим вступив до Вищого професійного училища №22, де здобув фах водія автотранспортних засобів. Після навчання працював на підприємстві «Трудівник», де зарекомендував себе як сумлінний, уважний і відповідальний працівник. Згодом зайнявся перевезеннями — бо не звик сидіти без діла й завжди прагнув бути корисним. У мирному житті він був добродушним, відкритим і щирим. Любив тварин, риболовлю з татом, сімейні поїздки по гриби. Часто допомагав мамі по господарству, любив куховарити й тішив рідних своїм теплом і турботою. Мріяв стати далекобійником — мрією, що так і не встигла здійснитися.

У грудні 2012 року Вадим прийняв військову присягу на вірність Україні та проходив службу в Севастополі. Після демобілізації повернувся до мирного життя, проте у 2022 році, коли ворог розпочав повномасштабну агресію проти України — без вагань став на її захист. З перших днів повномасштабного вторгнення Вадим пішов добровольцем. У березні 2022 року розпочав службу як вогнеметник 57-ї мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка. Побратими дали йому позивний «Хохол» — за відкритість, щирість і справжній український характер.

29 березня 2023 року, під час виконання бойового завдання в Бахмутському районі, Вадим разом із побратимами потрапив під артилерійський обстріл. З того дня він вважався зниклим безвісти. На жаль, результати ДНК-експертизи у листопаді 2025 року підтвердили що солдат Вадим Шкред загинув, виконуючи свій військовий обов’язок.

У Героя залишилися батики та брат.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.
 

Жив серцем, спішив щось зробити хороше.
Лишитися осторонь — просто не може!
До всякого діла Він брався завзято,
любив по гриби піти разом із татом.
Душа Його щира, привітна, хоробра.
Любив Він людей, до тваринок був добрий.
Вдача козацька була у Вадима —
«Хохол» називали бійця побратими.
Не покидав ні в біді, ні у скруті.
В березні місяці, десь на Бахмуті
у 28 своїх юних років
Воїн, на жаль, віднайшов Вічний спокій.
Тамара Гнатюк