Вадим Шкред народився 10 травня 1994 року в місті Сарни. Навчався у Сарненській ЗОШ №2 (нині — ліцей). Після закінчення школи вступив до Вищого професійного училища №22, де здобув фах механізатора-водія автотранспортних засобів. Завершивши навчання працював на підприємстві «Трудівник», де зарекомендував себе як сумлінний, уважний та відповідальний працівник.

У грудні 2012 року Вадим склав військову присягу на вірність Україні та проходив службу в авіаційних військах аеропорту Бельбек у Севастополі. Після служби повернувся до мирного життя та займався перевезеннями по Україні — не звик сидіти без діла й завжди прагнув бути корисним. Також певний час працював водієм у «Новій пошті».

У повсякденному житті Вадим був добродушним, відкритим і щирим. Любив тварин, риболовлю з батьком, сімейні поїздки по гриби. Часто допомагав мамі по господарству, любив готувати й тішив рідних своїм теплом та турботою. Мав хобі — автомобілі, і мріяв стати далекобійником, однак цій мрії не судилося здійснитися.

Після демобілізації Вадим жив мирним життям, але з початком повномасштабної агресії Росії проти України без вагань став на її захист. Уже 2 березня 2022 року він добровольцем пішов до військкомату. Службу проходив у лавах 57-ї мотопіхотної бригади імені Кості Гордієнка, у роті РХБЗ, як вогнеметник 2-го відділення. Побратими дали йому позивний «Хохол» — за його відкритість, щирість і справжній український характер.

29 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області Вадим разом із побратимами потрапив під артилерійський обстріл. З того дня він вважався зниклим безвісти. На жаль, результати ДНК-експертизи, проведені у листопаді 2025 року, підтвердили, що солдат Вадим Шкред загинув, виконуючи свій військовий обов’язок.

У Героя залишилися батьки та брат.

Похований на Алеї Героїв у місті Сарни.


 

Жив серцем, спішив щось зробити хороше.
Лишитися осторонь — просто не може!
До всякого діла Він брався завзято,
любив по гриби піти разом із татом.
Душа Його щира, привітна, хоробра.
Любив Він людей, до тваринок був добрий.
Вдача козацька була у Вадима —
«Хохол» називали бійця побратими.
Не покидав ні в біді, ні у скруті.
В березні місяці, десь на Бахмуті
у 28 своїх юних років
Воїн, на жаль, віднайшов Вічний спокій.
Тамара Гнатюк