Ще в юності Сергій здобув фах тракториста, а згодом його шлях привів до служби у десантних військах, де він проявив силу духу та відповідальність. Після служби він повернувся до мирної роботи й пов’язав своє життя із залізницею. Сергій розпочав свою трудову діяльність слюсарем у цеху ТР-3 тепловозів, де паралельно здобував фах помічника машиніста у Львівській дорожній технічній школі. Згодом, у 1996 році, став помічником машиніста дизель-поїзда, а вже з 1998 року працював машиністом дизельного тепловоза.Його професійний шлях — це 19 років наполегливої та сумлінної праці. Він умів працювати чесно, відповідально і завжди доводив справу до кінця.

У 2014–2015 роках Сергій добровільно вступив до мотопіхотного батальйону «Горинь», який брав участь у АТО. Він пройшов тяжкі бої, двічі виходив з оточення, пережив нищівні обстріли “Градів” і “Ураганів”. Підрозділ бився в Амвросіївці, Солнцевому, Гранітному, Благодатному та інших гарячих точках. У серпні 2014 року рота “Горині” кілька днів перебувала під щільними артобстрілами — і, попри чутки про повне знищення, вистояла. Після цього, у 2016–2019 роках, Сергій служив слюсарем-ремонтником артилерійського цеху у військовій частині А0153. А в 2021 році знову став до строю — підписав контракт із 44 окремою артилерійською бригадою імені гетьмана Данила Апостола. З перших днів повномасштабного вторгнення він був на бойових завданнях: Київщина, Донеччина, Запорізький напрямок. Завжди поруч із молодими бійцями — підтримував, навчав, допомагав.

Він був добрим, щирим і працьовитим чоловіком — таким, для кого родина, чесна праця та любов до рідної землі були справжніми життєвими орієнтирами. Його добре знали і в місті, і на роботі, і серед військових. Позивний «Дізель» супроводжував його ще з молодих років, а вже на передовій побратими інколи називали його «Дідом» — за мудрість, спокій і готовність підтримати кожного.

За службу і мужність Сергій Віталійович був нагороджений низкою відомчих і державних нагород, серед них:
• Почесний нагрудний знак «Сталевий хрест» / Срібний хрест;
• Медаль «За оборону рідної держави»;
• Ветеран війни;
• Нагрудний знак «Учасник АТО»;
• Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• та інші відомчі нагороди — загалом шість відзнак.

26 листопада 2025 року неподалік Річного Запорізької області ворожий дрон уразив транспортний засіб, яким військові поспішали на допомогу побратимам. Унаслідок удару сержант Сергій Власюк загинув.
Він стояв до останнього — тихо, чесно, самовіддано. Коли повертався у відпустку, дружина просила його поберегти себе, залишитися хоч трохи довше. Але він завжди відповідав: «Я потрібен хлопцям там. Вони молоді й без досвіду — я мушу бути поруч».

Сергій Власюк назавжди залишиться у пам’яті рідних, побратимів, друзів і всього міста як Людина честі, Майстер своєї справи і Воїн світла, який до останнього подиху стояв за Україну.

У Героя залишилися дружина, донька, син який нині служить в лавах ЗСУ та сестра.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.
 

Останній день осені втрату приніс…
У нашій громаді й родині
Огорнутий прапором, холодом сліз,
Герой, Захисник із «Горині».
Праця і щирість — це орієнтир
Життя Його, повного сили!
Він мужньо пройшов АТО, пекло, вир,
Не втративши Гідності й віри.
За молодих так боліла душа:
«без досвіду — мушу буть з ними»…
«Дизель», чи «Дід», в памʼяті для вірша.
І в Вічності, для побратимів.
Тамара Гнатюк