Сергій народився та виріс у місті Сарни. У 2001 році закінчив ЗОШ № 2 І–ІІІ ступенів (нині — ліцей). Під час навчання проявляв значний інтерес до спорту, особливо до футболу, за успіхи в якому був неодноразово нагороджений медалями та кубками. Після закінчення школи вступив до Сарненського ВПУ № 22, яке закінчив у 2004 році, здобувши професії тракториста, машиніста екскаватора, машиніста бульдозера (будівельні роботи), водія автотранспортних засобів (категорія «С»).

Працював будівельником як в Україні, так і за її межами. Був одружений. Разом із дружиною Іриною виховували сина Ігната. Наполегливий, відповідальний і працьовитий — таким Сергія знали колеги та близькі. У мирному житті він любив спорт, але понад усе цінував родину, домашній затишок і щирі миті з найдорожчими людьми.

У 2023 році, повернувшись із-за кордону (Польща), Сергій добровільно став до лав Збройних сил України, вважаючи захист держави своїм обов’язком. Службу розпочав у 104-й бригаді територіальної оборони, 60-му батальйоні «Поліські вовки» на посаді гранатометника. Згодом виконував бойові завдання в багатьох гарячих точках. Побратими дали йому позивний «Хмара» — за спостережливість, виваженість і відвагу. Він щиро цінував бойове братерство, був відкритим і товариським, водночас принциповим та сміливим воїном.

Солдат Бартащук Сергій Миколайович двічі отримував поранення під час виконання бойових завдань у Куп’янському районі Харківської області та згодом у Краматорському районі Донецької області. Після тривалого лікування 09 грудня 2025 року серце Захисника зупинилося в лікарні міста Дніпра.

У Героя залишилися мама, дружина та син.
       Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

Велика втрата для громади,
країни, друзів та рідні.
Присязі вірного солдата
(на чорнім з болю полотні)
повернуть в рідне Його місто,
де Він родився і зростав
веселим, щирим, серцем чистим…
І так майстерно в футбол грав.
Коли війни лиха примара
нависла люто, став на бій!
Для побратимів, просто «Хмара»
Поліський Вовк, Герой, Сергій.
Тамара Гнатюк

Відгуки побратимів:
Віталій: "Хмара завжди був за справедливість і за правду. В бойовій роботі на позиції це був один із тих побратимів, з яким не страшно було йти куди завгодно - навіть туди, звідки повернутись майже було неможливо..."

Ольга: "З Хмарою (Сергієм) ми познайомилися в Ямполі на Сумщині, я ще була тоді в бригаді, він в батальйоні, було це так стояла я в черзі в магазині, а він мене пропустив до каси. Я подякувала та звернула увагу на його голубі очі, ще й сказала маєте гарні голубі очі, а він каже я "Хмара", кажу певно за очей маєш такий позивний і все на тому розійшлися і не бачилися. Далі мене перекинули на Донецький напрямок я чула, від хлопців, що є такий Хмара, (взагалі забула за те знайомство), але він ще був на позиціях. Сергій взагалі дуже мужній, сміливий, з колосальним досвідом бойовим, ще вчив хлопців на позиціях. Вийшов з позицій та поїхав на лікування та відновлення. Потім приїхав назад в частину я вже була переведена з бригади в батальйон. Хлопці його дуже чекали, заходить в хату, познайомилися знову. А наша Тамара (бойовий медик) поїхала тоді у відрядження і каже мені там приїде Хмара зроби йому перевʼязки, кажу добре. І ми з Сергієм слово за слово і згадали, що вже знайомилися в Ямполі. Не віриться, що такий світ насправді круглий.
З Хмаринкою ми дуже дружили, він мене оберігав, як свою молодшу сестру, завжди до нього приходили ми всі за порадою, він крутий та з великим почуттям гумору був. Ніколи не було скучно з ним, завжди міг розвеселити та підтримати. Але я його сварила за ногу, бо він вредний був, завжди мені бинти скидав!!!!!!

Насправді важко повірити, що він вже на хмаринках, мій справжній друг!!! Не вистачає!!!! Я ще не можу прийти до тями, що так сталося - він на хмаринках. Він дуже добрий був і завжди підтримував.

Як буду у відпустці, то обовʼязково до нього приїду з кавою."