Петро народився 06 липня 1984 року у місті Сарни, був другою дитиною у багатодітній родині. У 1990–1999 роках навчався у Сарненській ЗОШ №3 (нині — гімназія №3). З дитинства захоплювався технікою, любив ремонтувати велосипеди. Після закінчення дев’ятого класу здобув фах тракториста-механізатора у Рокитнівському ПТУ (нині — Рокитнівський професійний ліцей). Відразу після навчання влаштувався на роботу на СТО, де працював до мобілізації.

Петро був майстром своєї справи — працьовитим, відповідальним, завжди готовим прийти на допомогу. Любив риболовлю, цінував спокій, щирі розмови та прості радощі життя. Був хорошим сином, чудовим братом та турботливим татом. Добрий, привітний і відкритий — таким його назавжди пам’ятатимуть рідні, друзі та всі, хто мав честь знати Петра.

У серпні 2025 року Захисник був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив у складі 71-ї єгерської бригади, в/ч А4030. За свою відкриту посмішку отримав позивний «Смайлік». Під час служби мужньо й стійко виконував військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі та бойовим побратимам.

Виконуючи бойові завдання на Сумщині, в районі населеного пункту Варачине, Петро отримав тяжкі поранення внаслідок скиду ворожого боєприпасу з квадрокоптера. Понад місяць лікарі боролися за його життя в лікарні міста Тернополя. Воїн мужньо переніс 15 операцій, однак смерть виявилася сильнішою.

17 грудня 2025 року солдат Бухало Петро Степанович помер у лікарні внаслідок ускладнень від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання.

У загиблого Героя залишилися дружина, двоє синів та сестра.

Похований на Алеї Героїв у місті Сарни.
 

Сльозами ми зустрінемо Різдво… Біль знову огорнув серце громади. Погасло світло, ніби не було. Життя погасло мужнього солдата… У мирний час він був на СТО Найкращий! Працьовитий, вірний слову. Рибалив, цінував сімʼї тепло. … і став на захист — тихо, без розмови… Жодні слова не зменшать гіркоту утрати, сина гідного Петра. Напише Ангел вісточку просту: Сльозами нам священного Різдва. Тамара Гнатюк