Після закінчення школи Микола вступив до ВПУ-22, де здобув фах муляра, пічника та штукатура. У мирному житті багато і сумлінно працював: тривалий час — на підприємстві з переробки первинної сировини, згодом у Києві — охоронцем торгового закладу. Повернувшись до Сарн, продовжив працювати охоронцем у магазині «Наш край».

Микола був чуйною, доброю та турботливою людиною, завжди підтримував рідних. Родина була для нього найбільшою цінністю. Особливе місце в його серці займала маленька донечка Ольга — любов до якої була безмежною. Доньку він виховував сам, за підтримки рідних.

У березні 2022 року Миколу було призвано до лав Збройних Сил України. Службу проходив у складі 117-ї окремої важкої механізованої бригади, де обіймав посаду командира гармати самохідного артилерійського підрозділу, позивний - «Кабан». Військову службу ніс сумлінно й віддано, проявляючи мужність, хоробрість і високу відповідальність. Серед побратимів користувався щирою повагою та був прикладом стійкості й відданості військовому обов’язку.

За сумлінне виконання завдань у складних умовах, пов’язаних із ризиком для життя, Микола був нагороджений грамотою. За особисту відвагу та мужність, проявлені під час виконання бойових завдань із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, він був удостоєний Відзнаки Міністра оборони України — Хреста ракетних військ і артилерії.

5 січня 2026 року серце Захисника зупинилося у Куп’янському районі Харківської області.

У Героя залишилися мама, донька, сестра та брат.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.
 

Життя Його сповнене істин
і цінностей, справжніх, простих.
У праці і дружбі зі змістом
вмів бути найкращим для всіх!
Отримав освіту, роботу.
Умілий став муляр, пічник.
Коли сунув ворог зі сходу —
Він став без вагань — Захисник!
І вірно служив, і сміливо!
Йшов, як командир, «на таран»!
Взірець для своїх побратимів,
хоч, так і лишився «Кабан».
Відлуння холодної тризни…
Без Нього вже рушиться бій!
Для нас став Героєм Вітчизни,
І Янголом донці своїй.
Тамара Гнатюк