Олександр народився і виріс у місті Сарни, навчався у Сарненській гімназії № 5 (нині — ліцей). Тут минули його дитинство й юність, тут сформувався його характер — щирий, відкритий і працьовитий. Після закінчення школи здобув фахову освіту: у 2005 році закінчив Економічний коледж Київського національного економічного університету за спеціальністю «Фінанси», отримавши кваліфікацію економіста з фінансів. До початку повномасштабної війни Олександр працював водієм, а також на СТО в місті Києві, де його знали як відповідального, порядного й сумлінного працівника.
З перших днів війни він не залишився осторонь — допомагав як волонтер на СТО, ремонтував автомобілі для потреб фронту, повертаючи техніку в стрій, щоб вона знову могла служити захисникам і рятувати життя. Для Олександра це була не просто робота — це був його спосіб бути корисним і потрібним.

3 грудня 2024 року Олександра мобілізували до лав Збройних Сил України. Він проходив службу водієм десантно-штурмового відділення у складі десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини А7788 у званні солдата. З внутрішньою гідністю та без зайвих слів він сумлінно виконував свій військовий обов’язок перед державою і народом України.

У лютому 2025 року зв’язок з Олександром обірвався. Рідні довгий час жили між надією та молитвою. У січні 2026 року стало відомо про його загибель. Солдат Олександр Яроцький віддав своє життя 13 лютого 2025 року поблизу населеного пункту Нікольське Курської області Російської Федерації, захищаючи Україну, її свободу та майбутнє.

У Героя залишилися дружина та син. Похований на Алеї Героїв у місті Сарни.

Олександр Яроцький назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів, побратимів і всієї громади як щирий, відповідальний, відданий своїй справі чоловік, люблячий батько і справжній Захисник України.Знову втрата гірка для громади…
 

Сорокарічний солдат, Олександр
впав у бою, своїх рідних заради —
В тому Його виховання і гарт.
Він народився і виріс у Сарнах.
Юність щаслива лишилася тут.
Щирий, відкритий. Прожив не намарно:
Памʼяті і вдячність усі бережуть!
Шлях боротьби починав волонтером.
Ремонтував, повертав авто в стрій.
Вибір свідомий зробив. Без барʼєру,
без гучних слів, для військових став свій!
Довго жили у молитві всі рідні,
вірили в краще, надія була…
Першими йдуть — тільки мужні і гідні.
Сину й дружині — два сильних крила…
Тамара Гнатюк