Народився Петро у місті Сарни. Тут у 1995 році закінчив ЗОШ №3 (нині — гімназія). Після закінчення школи здобув фах тракториста-машиніста широкого профілю та водія автомобіля категорії «С» у СПТУ №21 (нині — ЗП(ПТ)О «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж»).

У 1998 році проходив строкову військову службу в місті Котовськ Одеської області, де отримав військове звання молодшого сержанта. У 2000 році Петро одружився. Разом із дружиною Оксаною виховували двох діток. У мирний час працював на різних підприємствах: зокрема кочегаром, а пізніше — водієм ДЕУ-613. Також працював водієм на підприємстві «Північ центр». Його життя було наповнене щоденною працею, турботою про родину та відповідальністю за обрану справу. Колеги знали його як сумлінного й надійного працівника. Для родини ж він був значно більшим — люблячим чоловіком, турботливим батьком, уважним сином і братом. Він цінував родинне тепло, знаходив відраду в рибалці, умів підтримати словом і ділом.

Коли країна потребувала захисту, 11 грудня 2022 року Петро Леонідович став до лав Збройних Сил України. Службу проходив у складі військової частини А4722. У 2023 році виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Обіймав посаду старшого водія-радіотелефоніста. У листопаді 2023 року отримав статус учасника бойових дій. Позивний «Кіт» став відображенням його витримки, зібраності та мужності. Останній рік служби проходив на Куп’янському напрямку водієм-санітаром медичного пункту самохідного артилерійського дивізіону. Під ворожими обстрілами евакуйовував поранених із передової, рятуючи життя побратимів.

11 лютого 2026 року під час проходження військової служби у селі Грушівка Куп’янського району Харківської області серце Петра Леонідовича зупинилося.

У Героя залишилися дружина, донька, син, батьки, чотири брати та сестра.

Похований на Алеї Героїв у місті Сарни.
 

«Петро був коханим чоловіком, турботливим і люблячим батьком, добрим і відповідальним сином. Завжди був підтримкою для своїх братів та сестри…» — зі слів дружини Оксани.
 
 

Його життя — щоденна праця,
любов, турбота про сімʼю.
За фах улюблений узявся —
вірним лишився, як в бою!
В житті Петро був машиністом,
здобув освіту, працював.
Йшов ворог з помислом нечистим,
Воїн на захист краю став!
І ось Він вже в своїй бригаді,
для побратимів просто — «Кіт».
Герой — навіки у громаді,
 

щоб мирним став втомлений світ…
Тамара Гнатюк