Його життя було наповнене щоденною працею, турботою про родину та відповідальністю за обрану справу. Після закінчення школи здобув освіту у ВПУ №21, опанувавши спеціальності тракториста-машиніста широкого профілю та водія автомобіля категорії «С». Професія стала не просто фахом, а основою трудового шляху.

У мирний час Петро працював на різних підприємствах, зокрема водієм ДЕУ-613 та на підприємстві «Північ центр». Колеги знали його як сумлінного й надійного працівника. Для родини ж він був значно більшим — люблячим чоловіком, турботливим батьком, уважним сином і братом. Цінував родинне тепло, знаходив відраду в рибалці, умів підтримати словом і ділом.

Коли країна потребувала захисту, 13 грудня 2022 року став до лав Збройних Сил України. Службу проходив у складі військової частини А4722. У 2023 році виконував бойові завдання на Запорізькому та Куп’янському напрямках. На посаді водія-санітара під ворожими обстрілами евакуйовував поранених із передової, рятуючи життя побратимів. Позивний «Кіт» став відображенням його витримки, зібраності та мужності.

11 лютого 2026 року під час проходження військової служби, серце Петра Леонідовича зупинилося.

У Героя залишилися дружина, донька, син, батьки, чотири брати та сестра.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.
 

Його життя — щоденна праця,
любов, турбота про сімʼю.
За фах улюблений узявся —
вірним лишився, як в бою!
В житті Петро був машиністом,
здобув освіту, працював.
Йшов ворог з помислом нечистим,
Воїн на захист краю став!
І ось Він вже в своїй бригаді,
для побратимів просто — «Кіт».
Герой — навіки у громаді,
щоб мирним став втомлений світ…
Тамара Гнатюк