Олексій народився у Сарнах (мікрорайон «Село Сарни»), де і провів усе своє життя. З 1997 по 2006 роки навчався у Сарненській ЗОШ №3. Професійну освіту здобув у Сарненському ВПУ №22 (2006–2009 рр.), де опанував фах будівельника. Протягом 2016–2017 років проходив строкову службу у військовій частині 1435 (селище Озерне на Житомирщині). За зразкове виконання обов’язків отримав звання старшого солдата та був відзначений грамотою. Після демобілізації працював різноробочим.

Друзі та близькі згадують Олексія як людину спокійної вдачі — врівноваженого, щирого та доброзичливого. Він цінував прості життєві радості: за першої нагоди йшов до лісу по гриби або на риболовлю. Саме в тиші природи він знаходив справжній відпочинок для душі.
У вересні 2024 року Олексій став до лав Збройних Сил України. Служив старшим стрільцем-вогнеметником 1-го гірсько-штурмового відділення славетної 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади (в/ч А1556). Мав позивний «Шабаш».

На превеликий жаль, 27 лютого 2026 року в одному з лікувальних закладів Запоріжжя серце Воїна зупинилося. Війна вбиває не лише кулями — вона виснажує організм постійним стресом, браком сну та надважкими умовами служби...

У Героя залишилися сестра, двоє братів та дві тітки. Один із братів Олексія також став на захист Батьківщини, але з 26 вересня 2025 року він вважається зниклим безвісти.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.