|
Дударик Микола
Миколайович
(солдат ЗСУ)
(1999-18.12.2024)

|
 |
Микола народився та проживав у місті
Сарни. Навчався у спеціальній школі-інтернаті смт.
Мізоч, а згодом - у Чудельській спеціальній
загальноосвітній школі-інтернаті. Після цього здобув
професію столяра у Рокитнівському вищому професійному
училищі.
Його життя було сповнене праці, щирості
та доброти. Найбільше Микола любив будівництво -
творити, зводити, залишати після себе щось добре і
надійне. Улюбленій справі він присвячував свої молоді
роки, вкладаючи у роботу старанність, душу та
невтомність. Останнім місцем його праці був Сарненський
хліб завод «Скиба», де
Миколу щиро поважали колеги та цінували за людяність,
працьовитість і готовність допомогти кожному.
Він був світлою людиною - дружелюбним, щирим і
відкритим. Таким, про кого говорять: «добрий хлопець із
великим серцем». Його любили друзі, поважали знайомі, а
поруч із ним завжди відчувалася підтримка та надійне
плече.
26 серпня 2024 року Микола добровільно
став на захист України. Служив у складі 5-ї окремої
важкої механізованої бригади на посаді
стрільця-санітара. Побратими знали його за позивним
«Кузя». |
18 грудня 2024 року під час виконання бойового
завдання поблизу населеного пункту Курахове Донецької області
Воїн зник безвісти. ДНК-експертиза підтвердила, що саме цього
дня серце Героя зупинилося…
У Героя залишилися мама, дві сестри та брат.
Похований на Алеї Героїв у м.
Сарни.
Йому було лиш двадцять пʼять.
Лиш двадцять пʼять щасливих років.
Від Долі міг багато взять,
зробить багато щирих кроків.
Але, обрав відвагу й міць!
Сміливість, задля свого краю.
З глибоких юності криниць,
Безсмертя постать виглядає.
Микола був дуже простим:
«хороший хлопець з добрим серцем».
Усі, хто був знайомий з Ним
мов з чистого пили джерельця…
Навічно в памʼяті живих,
рідні і побратимів, друзів.
Шляхів незламних, бойових —
Із Сарн сміливий Воїн, «Кузя».
Тамара Гнатюк
|