|
Малаш Віталій Іванович
(солдат ЗСУ)
(17.05.1971 -
19.07.2026)

|
 |
Віталій народився 17 травня 1971 року у
Сарнах. Тут пройшли його дитинство та юність, тут він
навчався у Сарненській гімназії №3. У школі був тихим,
сором’язливим і добрим хлопчиком. Після закінчення школи
разом з друзями вступив до Сарненського ВПУ №22, де
здобув професію механізатор меліоративних робіт. Після
училища два роки проходив строкову військову службу.
Відразу після служби, прагнучи допомогти батькам, пішов
працювати. Не цурався жодної роботи: працював кочегаром,
трактористом, робітником на льонозаводі. Деякий час
працював у РАЙДУ, ДЕУ та на підприємстві «Інтер-Бетон».
Віталій любив техніку, захоплювався
риболовлею, умів знаходити радість у простих речах і
понад усе цінував свою сім’ю. Життя подарувало йому
чимало випробувань і втрат — рано пішли з життя батьки,
старший брат та перша дружина. Підтримкою стала друга
дружина Наталія з якою у цивільному шлюбі народилася
донька.
Як згадує дружина: «Він був хорошим
господарем: побудував літню кухню, гараж, хлів, до
будинку добудував веранду. Любив, щоб усе було в чистоті
й порядку. Для сусідів був доброю та чуйною людиною, для
дружини — люблячим чоловіком, для доньки — турботливим
татом». |
22 грудня 2025 року Віталія Івановича було
мобілізовано до лав Збройних Сил України. Він гідно виконував
військовий обов’язок у складі військової частини А4990.
Побратими знали його за позивним «Кеша».Під час проходження
служби Віталій відчув погіршення самопочуття та був переведений
до Житомирського госпіталю, де медики виявили онкологічне
захворювання. Після цього його направили на лікування додому.
Після тривалої боротьби з важкою онкологічною хворобою 19 липня
2026 року серце Захисника зупинилося.
У Героя залишилися дружина та донька.
Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.
Віталій народився в місті Сарни,
минули тут Його світлі роки.
Навчився, мріяв, були плани,
але, все сталось навпаки…
Він був умілим трактористом,
на підприємствах працював.
Знаходив радість серцем чистим,
найбільш — родину цінував!
Заради рідних, близьких, друзів,
заради миру і життя,
хоч, був Герой в важкій недузі…
Пішов. Без страху й вороття.
На жаль, програв важкій хворобі…
Але лишився у серцях.
Громада знов в чорній жалобі.
Про «Кешу» слава у віршах.
Тамара Гнатюк
 |