|
Савчук Андрій Захарович
(солдат ЗСУ)
(08.10.1988 -
03.08.2026)
|
 |
Андрій народився 8 жовтня 1988 року в
місті Сарни. Після закінчення Сарненської
загальноосвітньої школи №2 здобув фах у Вищому
професійному училищі №22 за спеціальністю «Будівництво
та експлуатація будівель і споруд». Працював у
будівельній сфері, згодом - на Сарненському заводі
мостових технологічних конструкцій.
У пам’яті рідних, друзів і знайомих він
назавжди залишиться доброю, щирою та небайдужою людиною.
Любив риболовлю, відпочинок на природі, захоплювався
«тихим полюванням». Завжди знаходив час підтримати тих,
хто цього потребував, був люблячим сином, турботливим
онуком, ніколи не забував про своїх дідуся й бабусю.
12 листопада 2023 року Андрій став до лав
окремої Президентської бригади. Захищав Україну на
Авдіївському напрямку, що був одним із найважчих на
лінії фронту. Нагороджений Почесним нагрудним знаком. |
20 січня 2024 року під час виконання бойового
завдання він потрапив у російський полон. Понад два роки неволі
стали для військовослужбовця важким випробуванням. Лише 6
березня 2026 року Андрій повернувся на рідну землю. Попереду
були реабілітація, лікування та надія на відновлення. Однак
пережите в полоні суттєво вплинуло на стан його здоров’я і
нажаль 3 серпня 2026 року серце Захисника зупинилося.
У Героя залишилися батьки та сестра з
племінником.
Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.
Історія Андрія - ще один болісний доказ того, що навіть після
повернення додому війна не завжди відпускає своїх Воїнів. Вона
залишає по собі рани, які не завжди можна побачити, але саме
вони нерідко стають найтяжчим наслідком пережитого.
Мати Ірина Савчук згадує, що син завжди був життєрадісним та
позитивним, однак після понад двох років полону він змінився:
«Андрій був сміливий, відважний, дуже добрим. Прослужив фактично
місяць і потрапив у полон. Він навіть половини того жаху, що там
пережив, не розказував. Їм не давали спати, перші місяці вони
безперервно день у день стояли без можливості сісти, били їх
постійно, не давали їсти. Коли повертався з полону, то їх тоді
обміняли 300 на 300. Він розповідав, що бачив безліч портретів
зниклих безвісти на пункті обміну. Його це дуже шокувало, а до
них люди кричали: "Герої!". А він каже: "Мамо, це ті, що
загинули, герої, а я — ні". Він після полону не жив, а мучився,
бо таке там пережив».
Андрій Савчук, Герой із міста Сарни
відважний Воїн рідної землі.
В Його очах глибоко-синіх, гарячих
любов і віра до людей жили.
Він працював у будівельній сфері,
зводив мости і створював красу.
Вмів відкривати в світі прекрасний двері,
ніби в долонях ніс чисту росу.
У памʼяті знайомих залишиться
добрий та щирий, як найкращий друг.
Не вірили, що серце зупиниться
вже на свободі зможе від недуг…
Війна, на жаль, своїх не відпускає.
Вона лишає рани, пам’яті, біль.
Але, в житті громади — оживає!
Безсмертна вдячність лине звідусіль.
Тамара Гнатюк
|
